У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

один чіпляється за релігію, інший заливає пельку вином, ще котрийсь шукає розради у відчайдушних веселощах. Є такі, що гарячково беруться до праці, вважаючи її за найліпші ліки. Росіянам зараз скрутно, і нам треба, щоб цих, останніх, було найменше. Удова, що втратила на війні чоловіка... молода дівчина, яку зрадив коханий... хлопець, який не знайшов собі відразу місця в житті...- наштовхніть їх на думку, що вони повинні волати до бога, затягніть їх у секту, коли такої нема, самі її організуйте! Слов'яни люблять поспівати за чаркою горілки? Нагадайте їм, як добре вони варили самогон за часів громадянської війни. П'яному море по коліна, - кажуть росіяни. Утворіть таке море, тоді той п'яний побреде туди, куди нам треба. Росіяни, українці, білоруси схильні до гумору? Допоможемо їм! Озброїмо любителів гострого слівця анекдотами, які б висміювали їхнє сучасне і майбутнє. Влучний анекдот розповсюджується з блискавичною швидкістю, часом навіть людьми, цілком відданими радянській владі. Недарма у росіян існує приказка, що "для красного слівця не пошкодую і отця". Не посміхайтеся, містере Шлітсен! Вам, німцям, це важко зрозуміти, бо від ваших вітчизняних дотепів завжди тхне казармою. Вони можуть звеселяти хіба що куховарок. Л тимчасом анекдот - велика сила. У одного він може вислизнути з голови непомітно, а в іншого лишить в свідомості тонкий намул, що правитиме за своєрідний каталізатор для всього антирадянського.

Фред відчув, як у нього почало сіпати в скронях. Йому здалося, що він захлинається в якомусь липкому смердючому потоці.

"Нічого, останнім посміюся я, - заспокоював він себе.- Хотів би я подивитись на твою пику, коли ти почуєш найліпший з анекдотів: перед ким ти розкриваєш сьогодні свої карти!"

- Ви знаєте, - вів далі Думбрайт, - що надія кожної нації - її молодь. Ми повинні зробити так, щоб більшовиків ця надія одурила. - Це найбільш вразливий прошарок населення, до якого найлегше підібрати ключі, бо молоді взагалі властиво захоплюватись. Отруюйте її душу зневірою в сенс життя, пробуджуйте інтерес до сексуальних проблем, зваблюйте такими принадами вільного світу, як модні танці, красиві ганчірки, спеціального характеру пластинки, вірші, пісні... Дітям завжди є щось закинути батькам. Скористайтесь з цього і посваріть молодь з старшим поколінням... Я міг би перелічувати і перелічувати заходи, до яких у кожному випадку можна вдатися, але мета моєї сьогоднішньої розмови - не в цьому. Я прагну довести одне: ми мусимо бути такими винахідливими у засобах психологічної війни з комунізмом, щоб комуністична пропаганда не встигала за нами! Тепер зрозуміло, чому вашу школу я вважаю відсталою?-звертаючись до всіх, закінчив свою промову Думбрайт.

Хвилину якусь панувала мовчанка. Вже знаючи манеру заокеанського інспектора переривати співрозмовника, ніхто не наважувався взяти слово першим.

- Я хотів би почути вашу думку, - нетерпляче промовив Думбрайт.

- Грандіозно! - з перебільшеним захопленням вигукнув Шлітсен.- Масштабність задуму мене особисто просто вразила. Звичайно, ми і раніше дещо робили в цьому напрямку...

- Кустарщина! Тепер я розумію, справжнісінька кустарщина! - покрутив головою Воронов.

- Радий, що ви це зрозуміли. Від вас, як від одного з працівників російського відділу, багато залежатиме. Але ваш відділ дуже малий. Його треба поповнити - і чим скоріше.

- Я вже доповідав вам, містер Думбрайт, про те доручення, яке має виконати Шульц, - поспішно нагадав Нунке.- Це дасть змогу...

- Ви маєте на увазі групу колишніх офіцерів з армії Власова? Чудове поповнення! Шульц, це завдання мусите виконати будь-що! Зрозуміло?

- Так точно!

- Коли ви маєте виїхати?

- Післязавтра вранці. До поїздки майже все готове, - відрапортував Шлітсен.

- Не відкладайте й на день. І так ви втратили багато часу. Як добре не заховані власовці, а радянське командування вас може випередити: є підстави гадати, що воно вже заслало туди свого агента. Ви попередили про це містера Шульца?

- Так, гер Шлітсен мене про це проінформував.

- Сподіваюсь, ви розумієте, з якою обережністю треба поставитись до вивезення групи?

- Звичайно!

- Тоді зичу вам успіху. Що ж до боксу, то ми з вами неодмінно позмагаємось. Часу в нас буде вдосталь, бо, повернувшись з Німеччини, я отаборюсь тут надовго. Адже офіційно я консультант компанії "Армстронг", що контролює виробництво і експорт пробкового дерева, а його тут, кажуть, до біса... А зараз - вечеряти! Бо я голодний, як церковний пацюк... Так, здається, кажуть у Росії?

- Бідний мов церковний пацюк, а голодний як собака, - виправив Фред.

- Містер Думбрайт, дозвольте запитання? - несподівано звернувся Воронов.

- Прошу.

- Ви мене не пам'ятаєте? Вам не доводилося мене бачити?

- Де?

- Ну, скажімо, в Швейцарії, восени 1942 року...

- Заждіть, заждіть... Ви були з князем... не будемо уточнювати імені!

- А ви супроводжували дуже поважну особу, що ховалася під прізвищем Балл...

- Ви знали, хто то насправді? Лише "так" чи "ні"! Знов-таки не викриваючи інкогніто.

- Здогадувався.

- О, коли б ті переговори закінчилися успішно, інший вигляд мала б карта світу! - з щирим жалем вихопилося в Думбрайта.- Росіяни зірвали наші плани.

- Ми всі мали дуже туманне уявлення про мету переговорів. Живилися здогадками.

- Ще б пак! Адже йшлося не більше, не менше, ніж про сепаратний мир. Антигітлерівська опозиція прагнула розв'язати собі руки для боротьби на Східному фронті... Шкода, зірвалось!..

Думбрайт у супроводі Нунке і Шлітсена попростував було до дверей, навіть не попрощавшись, та раптом зупинився.

- Забув попередити, містер Шульц! З вами ми зустрінемося до мого наступного повернення ще в Німеччині.

- Пробачте, я не зовсім зрозумів: це буде приватна зустріч чи...