У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
- Відпочивати я привчив себе раз на добу - уночі, - спинив його Думбрайт.
- Тоді продовжимо наш огляд?
- Марнування часу! Загальне враження про ваш заклад у мене вже склалося.
- О, так, так... Зайва деталь, звісно, нічого не додасть до загальної картини, схопленої досвідченим оком, - запобігливо погодився Нунке.- Ми, німці, багато втрачаємо через свій нахил до надмірної пунктуальності. Є така межа, за якою чесноти переростають у свою протилежність. На жаль, мушу це закинути своїм співвітчизникам. Заклопотані деталями, вони часом за деревами не бачать лісу, не здатні швидко узагальнювати. В міру сил я намагаюся позбутися цієї, так би мовити, національної риси, і мені дуже приємно, що ви, містере Думбрайт, не виявляючи причепливості до другорядного, зуміли з першого погляду...
Брови в Думбрайта нетерпляче ворухнулися і знову з'єдналися в пряму лінію.
- Вам слід було б позбавитися ще однієї національної риси: багатослів'я, - в'їдливо кинув він і повернувся обличчям до Воронова і Фреда.- Радий познайомитися з вами, - сказав він з діловитою стриманістю, яка попереджувала, що до попереднього, дещо фамільярного тону бесіди вороття бути не може.- Найперше, прошу всіх сісти, бо розмова у нас не буде короткою.
Після невеличкої паузи, під час якої присутні розташувались хто на фотелях, а хто просто на стільцях, Думбрайт вів далі:
- Містер Нунке не встиг поінформувати вас про ті новини, які я привіз з-за океану. Тому я зроблю це сам.
- Новини краще слухати з перших уст, - спробував втрутитися в розмову Воронов.
Думбрайт сердито позирнув у бік старого, і той одразу знітився.
- Ваша школа не є іспанською чи німецькою, - чітко промовив заокеанський гість, підкреслюючи кожне слово.- Прошу поставитись до цього не як до констатації факту, а як до вихідного положення, з якого випливатиме все, що я говоритиму далі. Повторюю, школа позбавлена будь-яких національних ознак... Це чудесно! Саме це й потрібно. Ще б пак! Заклад, що утримується на кошти різнонаціональних противників комунізму! Кращої вивіски не вигадаєш! Так би мовити, міжнародне угрупування прибічників хрестового походу проти Москви готує свої кадри... Мушу відзначити далекоглядність і винахідливість містера Нунке.
Начальник школи клацнув закаблуками і схилив голову у вдячному поклоні.
- Досі Сполучені Штати, у сонмі тих, хто утримує школу, були репрезентовані окремими жертвувателями. Хай визначними, але окремими особами. Тепер справа дещо змінюється. Гадаю, що віднині основна сума коштів, потрібних для існування й процвітання школи, надходитиме від нас...
Думбрайт не уточнив, від кого саме від збільшеного кола приватних осіб чи від організації, яку він репрезентує.
- Ви казали, що у вас склалося певне враження про нашу школу. Можна дізнатись, яке саме? - порушив паузу Нунке. Похвалений за далекоглядність і винахідливість, він, очевидно, чекав нових компліментів. Але сподівання його не справдились: Думбрайт обвів присутніх похмурим поглядом і відрубав:
- Погане! Розумію, слухати це прикро, але погане!
Чисто виголене рум'яне обличчя Нунке помітно зблідло, Шлітсен засовався на стільці, Воронов невиразно хмикнув. Фредові, як новакові в школі, личило поводитися стриманіше, і тому на його обличчі з'явився лише вираз глибокого зацікавлення.
Думбрайт ще раз окинув поглядом усіх чотирьох, ніби намагаючись прочитати їхні думки.
- Хотів би вас попередити: навіть найнеприємніші речі я говорю відверто, не криючись, не завуальовуючи сказаного, не прикриваючись солоденькими словами. Це мій стиль! Коли вже нам судилося працювати разом, то краще давайте звикати один до одного.
- Може, ви обгрунтуєте ваше твердження?-глухо запитав Нунке.
- Вас, містер Нунке, мені рекомендували як одного з найкращих працівників німецької розвідки, так невже ви самі...
- Ви тільки-но говорили, що не вмієте підсолоджувати...
- А я й не збираюся цього робити. Навпаки! Якщо у вас, найкращого чи одного з найкращих розвідників, школу поставлено ось так... то нам з вами доведеться багато попрацювати, щоб піднести її на рівень сучасних завдань.
- А саме?
- Школа погано технічно обладнана. Навіть дуже погано. Ваші підслуховувані застарілі і примітивної конструкції, електроапаратура - доби кайзера. У вас немає нічого, що для рядового американського детектива, підкреслюю, звичайного детектива, а не розвідника, було б новинкою.
- Але, містере Думбрайт! Треба ж зважити, що протягом війни школа майже не існувала і лише тепер...
- Ми не аналізуємо причин, а кажемо про наслідки. А вони невтішні: відсталість є відсталість. Що б її не породило. До речі, цей закид я роблю не вам, а вищому керівництву вашої школи. Воно мусило б бодай повідомити вас про всі ті найновіші прилади, якими озброєно тепер наших розвідників. Втім, і це не така вже велика біда. Тепер, коли ми об'єднуємо наші зусилля в боротьбі з спільним ворогом, нашу школу ми обладнаємо найновішою технікою. Головне не в цьому. Сам напрямок школи не може задовольнити...
- Пробачте, але напрямок... мені здавалось...-забелькотів вкрай розгублений Шлітсен.- Здається, саме в цьому...
- Можливо, я неправильно висловився. Йдеться не про мету, а про методи, які допоможуть її досягти. Ви живете старими уявленнями про розвідку, її завдання. Ви не рухаєтесь уперед і не ставите перед собою нових завдань.
- Я і мої колеги жадали б більш конкретних вказівок, містер Думбрайт! - голос Нунке зривався від прихованої образи.
- Тут не місце говорити на цю тему. Про це ми поговоримо сам на сам трохи пізніше і, запевняю вас, дуже докладно. Зараз же я волів би обмежитись кількома зауваженнями, що безпосередньо стосуються присутніх. Так от, я цілком згодний з вами, містер Нунке, що головний спільний наш ворог, проти якого ми
