Пригоди тричі славного розбійника Пинті - Олександр Дюлович Гаврош

— А-а, то у вас у валізці немає п’ятиста дукатів! — засміявся Бринда. — Я так і думав! Більше ніж на чотириста п’ятдесят вона ніяк не тягне.

— Ні, мій шановний, милий, золотий і безцінний Кальмане! Річ зовсім в іншому. Просто Пинтя — се я, а тому зараз вас швиденько пограбую, — приязно усміхнувся Графинчик.

— Що?! — закліпав Бринда.

— Поверніться до мене спиною. Ось так! — командував розбійник. — А тепер трохи нагніться, мій друже! Ще більше! О, чудово! Боже, який вигляд!

Він дістав з кишені яблуко і поклав на спину Бринді.

— Що ви мені там поклали? — запитав

— Се, мій дорогий Кальмане, останнє диво техніки. Називається “бомбочка”. Повторіть!

— Бом-боч-ка! — пролопотів Бринда, не повертаючи голови.

— Боже, які таланти пропадають у наших горах! З вас, любий приятелю, був би чудовий філолог. Ось так з ходу запам’ятати таке складне слово! — примовляв “Пинтя”, пакуючи грошенята до валізки. — Але повернімося до останнього винаходу військових інженерів під лагідною назвою “бомбочка”. Так-от, мій голубчику, один необережний ваш рух — і вся ся чудова кімнатка разом з вами злетить у повітря. Оце буде грошовий дощик!

Натрамбувавши грошей так, що валізка стала твердою як камінь, Графинчик вирішив попрощатися.

— Любий Кальмане! Ваш внесок на благо народу неоціненний. Пам’ятайте про се! Ви гідні ваших достойних предків. Я вами пишаюся! І не забувайте про бомбочку! — він замкнув двері і опустив килим. Збігши сходами з ґанку, Графинчик попросив гайдуків провести його до “арки слави”, бо, розчулившись розповідями господаря, він хоче неодмінно через неї проїхати.

А пана Бринду знайшли аж під ранок, коли його шукав уже весь двір. Хтось звернув увагу на стогони за стіною спальні. Коли зняли килим, виявили потаємні двері. І коли їх виламали, перед дворовими відкрилася дивна картина. Посеред Кімнати, устеленої грошима, стояв скрючений у три погибелі його милість, а на спині в нього лежало зелене яблуко.

— Зніміть з мене бомбочку! — ледве вимовив він. — Тільки обережно, бо вибухне!

Коли ж йому подали яблуко, він мало не зомлів. Від довгого стояння в одній позі Бринда заробив радикуліт і тепер переважно лежав, втративши усякий інтерес не тільки до “арки слави”, але й до тринадцятої та усіх подальших воєн.

Напиймося, пане-брате, води студеноі

Та й підемо добувати пані золотої.

Розповідь про пригоду Графинчика вельми розвеселила розбійників, хоча Пинтя й насварив побратима за те, що той діяв, не порадившись із товариством. А от звістка про те, що в катівні загинув Янко Причмелений, глибоко всіх вразила. Отаман сів під смерекою і тихо заграв на пшцалці сумної мелодії, згадуючи, як вони разом з Янком вівчарили.

— Треба визволяти нанашку! — сказав він рішуче після роздумів. — Досить із нас уже Янкової смерті.

— Хіба ти не розумієш, що сей гачок для нас приготували? — потягнув люльку

Шпінька. — Вони тільки й чекають, що ми на нього клюнемо!

— Розумію, братчику! Але не хочу, аби за мене помирали інші.

— То будемо брати замок чи хустську торговицю? — з надією запитав Качулка. Йому було все одно, аби лиш шаблею помахати.

Усі засміялися.

— От сього вони й справді чекають. Ми діятимемо хитріше. Завтра у Хусті — великий бал, — почав викладати свій план Пинтя. — Доньці князя Дундуковича виповнюється вісімнадцять років. От ми й прийдемо її привітати. А заодно й половимо велику рибку. А потім обміняємо її на трьох нанашок, не снились би!

— Навіть якщо ми когось і зловимо, то дуже складно буде вивезти бранця з Хуста, який нині переповнений вояками! — усе ще сумнівався Шпінька.

— А мені подобається! Я вже давно на балу не гуляв! — заусміхався Графинчик. — Нарешті якійсь мадярці[55] голову закручу!

Вирішили, що до князевих покоїв піднімуться лише Пинтя з Графинчиком. Решта ватаги забезпечуватиме відхід і пильнуватиме дорогу. Розбійники старанно замаскувалися. Навіть приліпили собі маленькі борідки й одягнули перуки, що відразу змінило їхній образ.

На сходах палацу стояв дворецький у білій перуці, який особисто вітав гостей. Побачивши Пинтю з Графинчиком, він здивовано прошепотів помічникові:

— А се що за дивні птахи?

— Ми гості з Далмації, - впевнено проказав Графинчик, бачачи спантеличення дворецького. — Як здоров’я князя? Щось давненько вже до нас не заїжджав.

— А-а, Далмація… — щось пригадував дворецький. Князь і справді там був років десять тому. Ого, навіть звідти запросили гостей! — Як вас представити? — розшаркався він.

— Старих друзів не треба представляти, — усміхнувся Графинчик. — Хай се буде для князя приємним сюрпризом.

Дворецький поклонився, і розбійники пішли сходами нагору.

У розкішному салоні було повно людей. Пані й панночки з пишними зачісками та в чепурних сукнях перешіптувалися, час від часу стріляючи очима в бік шляхетного панства, яке курило по кутках, обмінюючись найсвіжішими новинами.

Але й одні, й другі мимохіть зачіпали тему розбійників.

— А який сей Пинтя на вигляд? — запитала огрядна матрона, яка привела на бал двох своїх товстеньких, як пивні бочечки, відданиць.

— Кажуть, що красний… — улесливо посміхнулася худа і прищава баронеса Драк.

— Ой, хоч би на нього одним очком глянути! — не втрималася гарненька білявка у синьому капелюшку і густо почервоніла.

Тим часом панство обговорювало, як усе- таки сього клятого Пинтю можна знешкодити.

— У нього є три срібні волосини в голові, - розпинався, жваво жестикулюючи ціпком, панок у зеленому жабо. — Ось їх і треба вирвати. Потім набрати воску і зсукати на тому волоссі свічку. Далі з пшениці зробити кулю і при свічці відправити над нею дванадцять Божих Служб. І лише тоді тою кулею можна застрілити сього нелюда, який служить самому дияволу!

Шляхетне панство