Нові коментарі
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою - Народні
Українські Книги Онлайн » Пригодницькі книги » Смок і Малий - Джек Лондон

Смок і Малий - Джек Лондон

Смок і Малий - Джек Лондон - Безкоштовні електронні книги на українській мові: читай онлайн та скачуй
Сторінок:81
Додано:22-08-2024, 10:14
0 0
Голосів: 0
Аннотація до бестселера - Смок і Малий - Джек Лондон
Всі твори автора ⟹ Джек Лондон

Повість «Смок і Малий» — один з найцікавіших творів Джека Лондона — майстра пригодницького жанру. В ній розповідається про мужніх людей, що вступають у жорстоку боротьбу з ворожими силами природи і перемагають.
Герой твору, молодий журналіст, з власної волі залишає велике капіталістичне місто і їде до Аляски. Разом з своїм приятелем Малим, Смок веде привільне, але сповнене небезпек життя золотошукача. Хоч сміливців всюди супроводжує успіх, однак вони не шукають зиску. Заради врятування друга вони ладні пожертвувати не лише останнім доларом, а й власним життям.

Читаємо онлайн Смок і Малий - Джек Лондон
Джек Лондон
СМОК І МАЛИЙ


Переклад з англійської за редакцією П. ШАРАНДАКА

Малюнки та оформлення художника А. БРУСИЛОВСЬКОГО

Перекладено за виданням: Jack London, Smoke Bellew, Smoke and Shorty, Mills and Boon, Limited London, W.



СМОК БЕЛЛЮ
СМАК ВЕДМЕДИНИ
І

Спочатку його звали Крістофер Беллю. В коледжі він став Крісом Беллю. Пізніше, в колах сан-франціскської богеми, його охрестили Кітом Беллю. Та врешті він здобув собі прізвисько Смок Беллю, й інакше його вже не називали. Історія цього імені є і його власною історією. Можливо, нічого й не сталося б, якби в нього не було матері, що палко його кохала, і залізного дядечка, та ще коли б він не одержав листа від Джіллета Белламі.

«Щойно переглянув примірник «Хвилі», — писав Джіллет з Парижа. — Певен, що О’Гара досягне успіху. Проте він ще не знає всіх секретів ремесла. (Далі йшли поради, як поліпшити журнал). Піди й передай О’Гарі мою думку. Але мене не видавай. Хай думає, що це твої власні міркування. А то ще зробить мене своїм паризьким кореспондентом. Дуже мені потрібно, коли я друкуюся в товстих журналах і щоразу отримую готівкою!

Перш за все нехай вижене того дурня, що пише про музику та мистецтво. Крім того, Сан-Франціско завжди славився своєю власною літературою. А де вона? Скажи, хай мотнеться по місту та знайде здібного хлопця, який би згодився писати йому для журналу історійки — живі, яскраві, сповнені романтики і справжнього сан-франціскського колориту. Одне слово, роман з продовженням».

Кіт Беллю одразу ж побіг до редакції «Хвилі», щоб виконати доручення друга. О’Гара слухав. О’Гара сперечався. О’Гара погодився. Він вигнав дурня критика. Потім узявся до Кіта, — і з ним трапилось те, чого так боявся Джіллет, навіть там, у далекому Парижі. Коли вже О’Гара чогось домагався, ніхто не міг йому одмовити. Він був так ласкаво й нездоланно настирливий. Не встиг Кіт Беллю вислизнути з редакції, як був уже заступником редактора, зголосився щотижня давати кілька шпальт критики, — поки не знайдуть когось іншого, — а також регулярно постачати десять тисяч слів про життя Сан-Франціско, — і все це задарма. — «Хвиля» ще не може платити, — пояснив О’Гара й переконано додав, що тільки одна людина здатна писати, і ця людина — Кіт Беллю.

— Який же я дурень! — бурмотів Кіт, спускаючись сходами.

З цього й почалося його рабство в О’Гари та ненажерливої «Хвилі». Тижнями не вилазив він з редакції, витримував наскоки кредиторів, лаявся з друкарями і щотижня вимучував з себе двадцять п'ять тисяч слів. Працювати ставало дедалі важче. «Хвиля» зовсім загордилась. Їй навіть закортіло виходити з малюнками, які коштували до біса. А грошей, щоб заплатити Кіту та взяти йому помічника, не було.

— Ось що значить свій хлопець, — пробубонів якось Кіт.

— Дякувати богу, що він сотворив таких хлопців! — слізно промовив О’Гара, палко стискаючи Кітові руку. — Ти врятував мене, Кіте! Ще трохи, мій друже, і все піде як по маслу.

— Яке там піде! — жалібно вигукнув Кіт. — Я бачу, що тут мені доведеться й вікувати.

Та трохи згодом Кіту здалося, що він знайшов спосіб визволитися з каторги. Одного ранку в присутності О’Гари він раптом спіткнувся об стілець і простягнувся на підлозі. Згодом зачепився за стіл і перекинув тремтячими пальцями баночку з клеєм.

— Що, пізно ліг? — запитав О’Гара.

Кіт потер очі і злякано подивився навкруги.

— Ні. Щось з очима. Вони немов на лоба лізуть.

Кілька день він спотикався об конторські меблі. Але серце О’Гари не пом'якшало.

— Знаєш, Кіте, — сказав він якось. — Тобі слід звернутися до окуліста. Є тут такий Гесдепл. Чудовий лікар. І це тобі нічого не коштуватиме: ми надрукуємо йому об'яви. Я з ним сам побалакаю.

І, вірний своєму слову, вирядив Кіта до окуліста.

— Нічого у вас нема, — сказав лікар після довгого огляду. — Чудесні очі! Одна пара на мільйон.

— Гаразд, але не кажіть О’Гарі, — попрохав Кіт. — Та дайте мені темні окуляри.

Єдине, чого домігся Кіт своїми хитрощами, було те, що О’Гара тепер при кожній нагоді висловлював йому своє співчуття і говорив про той прекрасний час, коли «Хвиля» стане нарешті на ноги.

На щастя, Кіт мав власні кошти. Порівняно невеличкі, але їх вистачало на те, щоб належати до кількох клубів і утримувати студію в Латинському кварталі. Щоправда, з того часу, як він став помічником О’Гари, витрати його значно поменшали, йому ніколи було сіяти грішми. Кіт тепер ніколи й не заглядав у студію і не частував більше місцевої богеми своїми славетними вечерями, приготовленими на жаровні. Проте грошей у нього все одно не було, бо «Хвиля» їх геть чисто поглинала, висмоктуючи не тільки його мозок, але й кишеню. Ілюстратори час від часу відмовлялися ілюструвати, друкарі час від часу відмовлялися друкувати, і навіть маленький посильний час від часу відмовлявся бігати. В таких випадках О’Гара зиркав на Кіта, а Кіт мусив платити.

Коли пароплав «Ексцельсіор» прибув з Аляски і привіз новини про клондайкське золото, яке звело з розуму всю країну, Кіт зробив досить легковажну пропозицію:

— Слухай, О’Гаро, — сказав він. — Ця золота лихоманка буде зростати. Повернуться дні 49 року. А що як і мені чкурнути туди, по матеріал для «Хвилі»? Я сам покрию витрати.

О’Гара похитав головою.

— Редакція не може обійтися без тебе, Кіте. Ти ж не закінчив ще свого роману. До

Відгуки про книгу Смок і Малий - Джек Лондон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: