Нові коментарі
У неділю у 18:53
Суки где вторая часть
Серце пітьми - Джозеф Конрад
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Пригодницькі книги » Пригоди тричі славного розбійника Пинті - Олександр Дюлович Гаврош

Пригоди тричі славного розбійника Пинті - Олександр Дюлович Гаврош

Пригоди тричі славного розбійника Пинті - Олександр Дюлович Гаврош - Безкоштовні електронні книги на українській мові: читай онлайн та скачуй
Сторінок:41
Додано:6-11-2024, 10:14
0 0
Голосів: 0
Аннотація до бестселера - Пригоди тричі славного розбійника Пинті - Олександр Дюлович Гаврош
Всі твори автора ⟹ Олександр Дюлович Гаврош

Ви тримаєте в руках книжку про одного з найвідоміших карпатських опришків Григора Пинтю, якого народ назвав Хоробрим.
Пинтя був таким відомим, що указ про його арешт видав сам австрійський імператор, а грошова винагорода була визначена у 500 дукатів — велетенську на той час суму.
Коли ватага Штаті приєдналася до проти-австрійського повстання мукачівського князя Ференца Ракоці II, той сприйняв це з великим захопленням, називаючи розбійницького отамана “славним”. Пинтя та його “чорні хлопці” здебільшого діяли на теренах Закарпаття та Прикарпаття.
А в 1703 році вони навіть завоювали місто Косів на Івано-Франківщині.
“Пригоди тричі славного розбійника Штаті” — перша українська повість про цю легендарну постать нашої історії. В її основу лягли народні перекази про опришків. Де в ній правда, а де — ні, відгадайте самі.
А як знайдете в цій повісті химерні та незнайомі слова — то не минайте їх, а зазирніть до словничка в кінці книжки і з’ясуйте, що вони значать. Так розмовляли опришки.

Читаємо онлайн Пригоди тричі славного розбійника Пинті - Олександр Дюлович Гаврош
Пригоди тричі славного розбійника Пинті
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Ой, я в свої мамунцюні єден єдиначок[1],

Або з мене буде ґазда[2], або гайдамачок[3].

ЯК ПИНТЯ СОБІ ДОЛЮ ОБРАВ

Не тепер і не колись, а, мабуть, ще в ті часи, як сам цісар[4] під стіл пішки ходив, не в чужій країні, а в зеленій Верховині народився у селі Три Пеньки нічогенький хлопчик — десь так кілограмчиків зо п’ять. Назвали його Григором на честь небіжчика діда.

Та як уродився, на хрестинах після третьої чарки, за давнім карпатським звичаєм, стали йому до рук різні предмети тицяти. Ану, що візьме малий, то те з нього і буде.

— Ой, візьми папушу, синку! — розповила мати немовля та й тицяє йому хлібну скоринку. — Ой яка смачна! Ой яка цюця!

Схилилася над ним та аж прицмокує від задоволення, аби його здурити. А Пинтя не дурний: у відповідь ногами відбивається. Нащо йому поперек гнути на пісних верховинських ґрунтах[5]?

— Гі! Не буде з нього хлібороба! — радісно гукнув тато. — Буде з нього лісоруб, як і я. Ану, чекайте лиш!

Побіг надвір та й витягнув сокиру з колоди.

— Чи ти здурів, старий, чи що тобі є? — вголос заревіла перелякана мати. — Хочеш, аби дитина зарізалася?

— Цить, стара! Я знаю, що роблю! — став він сокиркою довкола очей малого водити. Але так обережненько, аби той ручками не дістав. Ану, чи потягнеться хлопчик до лісового ремесла?

— Давай, синку, давай! — стоїть батько над немовлям, а гості довкола них згромадилися.

Лиця всіх аж сяють від замилування.

А Пинтя від такої уваги замовк, зосередився, та як порскне татові на сорочку святою водичкою зі свого невинного джерельцяти!

— От капосне! — обтрушується мокрий батько серед хати, а всі довкола регочуть, аж за боки тримаються.

— Ні, не буде з нього лісоруба! — сміються люди.

— Певно, буде з нього учений чоловік, — підняв палець із золотим перснем отець Михаїл. Погладив великий срібний хрест на череві та й підніс до малого молитовник у шкіряній оправі.

Усі відразу принишкли: ану, що буде? Невже з Пинтів розумний чоловік колись вийде? То би була новина на ціле село!

Малий справді затих та й став рученята до книжки простягати.

— Ану ж! Ану ж! — мало не плаче з радості мати, склавши руки, як на молитву.

— От, як візьме Святе Писаніє до рук, істинно кажу вам, — бути сьому янгеликові священиком! — впевнено гласить отець Михаїл. Мати як це почула, мало не зомліла від щастя.

Але чи візьме малюк молитовник?

Усі аж навшпиньки повставали, щоб ліпше бачити. В хижі стало тихо, аж чути, як мухи сало гризуть.

Пинтя простяг рученята та й таки вхопив чорну книженцію. Боже, що тут зчинилося! Всі один одного обіймають, цілують, вітають! Таке, ніби кожен на своєму городі великий скарб відкопав.

— Ну, кумонько, пам’ятай, що я перша допомагала малого купати! — хвалиться одна з жіночок.

— А я бігла бабу-повитуху кликати! — перебиває її друга.

— А я…

Старого Пинтю ґазди по плечах поплескують.

— Но, та ти тепер великий чоловік будеш із таким сином!

— Але носа не задирай! Пам’ятай про сусідів!

— Людкове добрі! — скочив з місця з піднятою чаркою схвильований батько, аж сльози йому на очах блиснули. — Мусимо випити за нашого благодійника, вельмишановного отця духовного Михаїла, та його світлий розум! Якби не він, то ніколи би наш син не став…

Тут усі перевели щасливі погляди із задоволеного розчервонілого панотця на стіл, де лежало немовля. Якраз у цю хвилю малий Пинтя дожовував третю сторінку зі Святого Письма, де йшлося про приїзд Ісуса на ослиці в Єрусалим. Про це повідомляла старовинна гравюра, половина якої ще була не дожованою. Поруч лежало ще п’ять видертих сторінок, які чекали своєї черги бути представленими внутрішньому світові малого ненажери.

— Царице Небесна! — пролунав серед мертвої тиші писклявий голос отця Михаїла. — Сей молитовник мені сам Його високопреосвященство владика Рафаїл подарував! Він дорожчий за вашу корову!

— Ба, хто дорожчий за корову? — не зрозуміли спантеличені ґазди. — Невже Рафаїл?

Тим часом панотець блискавкою кинувся до стола, що, зважаючи на його кругленьке черевце, було гідним подиву і поваги. Тремтячими руками він випрямляв зіжмакані сторінки, шепочучи: “Господи, прости нам согрішенія наша, вольния і невольния…”

Подарунок єпископа ледве вирвали всією громадою з рук немовляти, після чого малий Пинтя не на жарт образився і зайшовся диким плачем.

Його превелебність відразу заквапилися додому, притискаючи до грудей свій найкоштовніший скарб з видертими сторінками.

Після того як за ним хряснули двері, відомий п’яниця та добра душа Мирон Кучерявий прорік: “Ні, не буде з цього дітвака[6] преподобника”.

— А що буде? — спитала зайойкана мати, яка за кілька хвилин пережила неймовірну материнську гордість за видатного сина і раптове повернення з панських хоромів у тісну селянську халупу.

— Буде з нього… — тут Мирон задумався і, піднявши кривий почорнілий палець догори, проголосив святу істину: — Буде з нього… Чоловік!

Усі зареготали.

— Ото голова! — схвально підняли ґазди чарки. — Ай справді, з Пинті буде чоловік. А не жінка!

На тому й порішили: що Бог дасть, те най

Відгуки про книгу Пригоди тричі славного розбійника Пинті - Олександр Дюлович Гаврош (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: