Нові коментарі
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою - Народні
Українські Книги Онлайн » Пригодницькі книги » Розбійник Пинтя у Заклятому місті - Олександр Дюлович Гаврош

Розбійник Пинтя у Заклятому місті - Олександр Дюлович Гаврош

Розбійник Пинтя у Заклятому місті - Олександр Дюлович Гаврош - Безкоштовні електронні книги на українській мові: читай онлайн та скачуй
Сторінок:62
Додано:8-01-2024, 10:15
0 0
Голосів: 0
Аннотація до бестселера - Розбійник Пинтя у Заклятому місті - Олександр Дюлович Гаврош
Всі твори автора ⟹ Олександр Дюлович Гаврош

«Розбійник Пинтя у Заклятому місті» — це не просто роман, сповнений дивовижних пригод, які так майстерно описав один із найяскравіших сучасних дитячих письменників Олександр Гаврош. Це перша в українській літературі казкова хроніка, заснована на реаліях українських народних казок Карпатського регіону. Це запрошення в захопливу, сповнену небезпек і неймовірних перевтілень мандрівку у Закрайсвіття, де разом із шляхетним розбійником Пинтею діють нові друзі та вороги — Прунслик, Чорний лицар, Церцерушка, Зелений заєць, дракон Шаркань, Ґанджі-баба та багато інших…

Читаємо онлайн Розбійник Пинтя у Заклятому місті - Олександр Дюлович Гаврош
Розбійник Пинтя у Заклятому місті
Частина перша
Розділ 1. ЗЕЛЕНИЙ ЗАЄЦЬ

Заєць був справді зелений. Вгодований, гладкий, з червонястими очима, але зелений. Точніше, темно-зеленого кольору, а тому вирізнявся на тлі молодого пагіння, яке тільки-но покривало ліс після затяжної зими.

Пинтя зажмурив праве око, потім — ліве, потряс для певності головою, але коли розплющив очі, нічого не змінилося. Зелений заєць і далі скуб собі траву на невеличкій галявині посеред пралісу.

Пинтя заховався за великий кущ ліщини, тому мав трошки часу, аби обміркувати сю дивовижну приключку. Та що дужче вдивлявся в куцого, то більше ворушилося в нього волосся на голові. За спиною це звірятко мало невеличку… торбинку. Так-так, ладну торбинку, але таку мізерну, що її хіба для дитинчати могли справити. «Мабуть, я дурних грибів наївся! — почухав Пинтя потилицю пістолем, якого про всяк випадок тримав напоготові. — Кажуть, є такі гриби, від яких у голові виникають марева». Але ж ні! Грибів він не їв уже добрий місяць. Останню жменьку сушених біляків розбійник зварив, коли ще сніг лежав по коліно. А тепер вже он листя на букові зав’язалося.

Заєць наче щось відчув. Різко підняв голову, ставши на задні лапи, і роззирнувся. Пинтя навіть перестав дихати. Переконавшись, що все спокійно, вухатий перевернувся на спину й почав трясти лапками.

«Що це з ним? — витріщив очі легінь. — Може, теж наївся дурної трави?». Він відхилив гілочку ліщини, аби краще бачити.

Заєць почав… сміятися. Так-так, куций чеберяв лапками і реготав так, як сміються малі діти — весело і задерикувато. Пинтя й собі мимоволі усміхнувся. Аж тут у нього в череві голосно буркнуло. Адже зимові запаси давно скінчилися, а побратими не квапилися повертатися до лісу, доки він не вкриється новим листом.

Пинтя зажмурив очі й уявив гарячу юшку із зайчатини. Або ні, краще смажений вухань на рожні, пропахлий димком розбійницької ватри. У шлунку знову буркнуло, і отаман стривожився, аби ці звуки не долинули до полохливого заячого вуха.

Тим часом заєць, як навмисне, перестав бавитися, скочив на ялиновий пеньок і зосереджено про щось думав. На тлі бурої ялицевої кори зелений заєць був прекрасною мішенню для стрільця, тож рука розбійника мимохіть сама випросталася для пострілу. Парубійко спокійно зловив здобич на мушку, затамував подих і повільно натиснув на гачок.

Але що це?! Хай йому біс! Замість пострілу пролунало сухе клацання. Пістоль дав збій. Однак цього звуку було досить, аби Зелений заєць перелякано глипнув на ліщинові корчі й почав утікати.

Голодний розбійник кинувся за ним. Гілляччя боляче шмагало його по обличчю та руках, та легінь біг, як молодий олень, боячись упустити смачнющий обід, — уже цілих три дні він нічого не міг вполювати і підживлювався лише сушеницями та горішками. Припаси скінчилися, і вся надія була на побратимів, які от-от мали повернутися із зимівлі.

Пинтя біг вправно, адже, перебуваючи стільки часу у лісі, вже сам став напівдикуном. Однак сили його швидко полишали, бо ж на голодне черево не до змагань. Тим паче із зайцем. Хоч як дивно, вухань усе ще не відірвався від переслідувача. У світлому буковому лісі його зелену постать було добре видно на рудому покриві з торішнього листя та глиці.

І тут розбійник доп’яв, у чому річ. Заєць кульгав. І що далі, то сильніше. Певно, забив ногу об камінь, а може, це була якась давня рана. Від пострілу його рятувало тільки те, що він петляв, різко звертаючи з одного боку на другий. Пинтя напружив усі сили й почав скорочувати відстань, хоча й дихав голосно, як старий пес. Аж тут він почув таке, що аж укляк на місці. Заєць… лаявся! Та ще й як! Не згірше Шпіньки чи цигана Мішка!

— Лайдак! Дурень! Одоробло! — вигукував куций, налягаючи на ліву лапу. — Бовдур! Телепень! Дурило!

«Це він про себе чи про мене?» — здивувався розбійник і відразу кинувся навздогін, бачачи, що Зелений заєць зараз зникне в чагарях, які починалися за буковим лісом.

«Якщо я його втрачу, то собі цього нізащо не пробачу», — зціпив зуби легінь, біжучи мов шаленець. На щастя, заєць не переставав лаятись, тож Пинтя йшов радше на голос, для певності помічаючи кущі, які час від часу хиталися від різкого доторку втікача.

За цією галявиною, де влітку розбійники збирали ожину, починалося урвище. Голі шпилясті скелі стриміли мало не до хмар. Отож Пинтя мав надію вполювати там утікача, через якого вже боляче збив ноги і пошмагав обличчя галуззям.

На його щастя, він таки вихопився із заростів на секунду раніше і встиг побачити краєм ока, як Зелений заєць забіг до невеликої печери-яскині прямо посеред гір, що стриміли безживними гостряками на тлі синього погідного неба.

«Ага! — витер Пинтя крисанею змокрілого лоба. — Тепер, куций, ти від мене не втечеш!». Він витяг з-за пояса другого пістоля і швидко подався до печери.

Чомусь раніше вони з товариством її не пригледіли. Тепер же отаман уважно її роздивлявся. Зелений заєць із розколини не вибігав, хіба що вона мала ще один вихід. Але цю невтішну думку розбійник від себе відганяв.

«Тут мусить бути якась таємниця, — міркував Пинтя. — Не може бути стільки очевидних казусів: Зелений заєць з торбинкою, який, до того ж, лається. Або я вже геть здитинів і зцапів на самоті!».

Печера дедалі більше звужувалась, тому легінь ішов зігнутий, як старий дід. На біду, він не мав при собі вогню, аби посвітити. А викрешувати іскру не було часу. Мусив іти навпомацки у суцільній темряві. Тож коли натрапив ногою у порожнечу, не зміг порятуватися.

Пинтя тільки голосно зойкнув, пошкрябав руками кам’яні холодні стіни, марно хапаючись за них як за останню надію, і, наче птах,

Відгуки про книгу Розбійник Пинтя у Заклятому місті - Олександр Дюлович Гаврош (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: