Робін Гуд - Джон Макспедден
Під час однієї зі своїх шалених атак, водночас відбиваючи напад ченця, Робін невдало наступив на круглий слизький камінець і впав на коліна. Однак його супротивник і не подумав скористатися з цієї нагоди: він спокійно чекав, поки Робін знову стане на ноги.
— Клянусь Пресвятою Дівою, — вигукнув розбійник свою улюблену клятву, — що за все життя я не зустрічав бійця, який би так благородно ставився до супротивника! Я маю до тебе велике прохання.
— Яке? — гаркнув чернець.
— Дозволь мені дмухнути тричі в оцей ріжок.
— Ну що ж, можеш погратися, — відповів дивовижний чернець, — дмухай, хоч дух з тебе геть.
Робін Гуд, — так розповідає старовинна балада, — приклав ріжок до вуст і, зібравши всі сили, засурмив. Три дзвінкі ноти розітнули повітря й м'якою луною завмерли серед навколишніх горбів. І не встигли пальці Робіна випустити ріжок, як з півсотні йоменів з луками напоготів вискочили з усіх боків, неначе з-під землі.
— Що за люди біжать сюди, аж спотикаються? — запитав чернець.
— Це мої молодці, — відповів стомлений Робін Гуд, відчуваючи, що настав, нарешті, його час посміятися.
Але чернець анітрохи не збентежився.
— У мене також є прохання, — сказав він, — і майже таке саме, як у тебе. Дозволь мені тричі свиснути в кулак.
— Будь ласка, свисти, — відповів Робін. — Я не хочу бути нечемою.
Чернець приклав кулак до рота й засвистів так, що далеко було до цього свисту звуку Робінового ріжка. І тієї ж миті на тому боці струмка, наче з-під землі, вискочило з півсотні величезних лютих псів. Вони мчали скаженим галопом і опинилися біля води в той же час, коли з цього боку до річки добігли друзі Робіна.
— Собака проти кожного твого молодця, а я — проти тебе! — вигукнув чернець, виявляючи готовність продовжити бійку.
Зав'язалася небачена дивовижна сутичка. Стютлі, Мач, Маленький Джон та інші розбійники посилали співучі стріли на протилежний берег, але ченцеві пси, навчені своїм господарем, спритно виверталися, бігли слідом за стрілами і приносили їх назад у зубах, як нинішні собаки приносять закинуті палиці.
— Отакої чудасії мені ще не доводилося бачити! — здивовано вигукнув Маленький Джон. — Та це ж справжнє чаклунство!
— Вгомони своїх собак, отче Тук! — закричав Вілл Пурпуровий, який щойно прибіг до річки і, побачивши цю чудернацьку баталію, реготав, аж за боки брався.
— Отець Тук! — вигукнув вражений несподіванкою Робін. — То ви і є отець Тук? Тоді вважайте мене своїм другом, бо саме вас я і шукав.
— Я скромний чернець-пустельник, отець Тук з Фаунтейнз Дейля, — відповів той, приборкуючи свистом своїх собак. — Сім років служив я в тутешньому абатстві: читав недільні проповіді, вінчав, хрестив, відправляв похорони, а коли треба було, то й бився зі зброєю в руках. Не буду вихвалятись, проте досі мені ще не трапилося зустріти такого лицаря, солдата чи йомена, перед яким би я відступив. Але, мушу визнати, ти чудовий вояк, хлопче.
— Ще б пак! Адже вам допомагав у цьому хрещенні сам Робін Гуд! — сказав Вілл Пурпуровий і лукаво поглянув на обох супротивників, що стояли в промоклому до рубця одязі, з якого струмками стікала вода. Ватага відповіла на цей дотеп голосним сміхом, до якого приєдналися й Робін із ченцем.
— Робін Гуд! — скрикнув служитель церкви, хапаючись від сміху за боки. — То ти і є той знаменитий йомен? Диви, яке щастя! Я багато чув про твої діяння і, коли б знав раніше, хто ти, то не тільки переніс би тебе на той бік, а й поділився б з тобою своїм пирогом.
— Щиро кажучи, — весело відповів Робін Гуд, — саме отой пиріг і штовхнув мене на нечемність. Отже, забирай його та своїх собак і ходімо до нас у ліс. Ти нам конче потрібний — через те я й розшукував тебе сьогодні. Ми поставимо тобі капличку в Шервудському лісі, і ти оберігатимеш нас від усяких диявольських підступів. Ну як, чи згоден ти пристати до нашої ватаги?
— Авжеж, тільки не примушуйте мене постити! — бадьоро вигукнув отець Тук. — Зараз перебреду ще раз через оцей благословенний ручай та й подамся з вами до лісу, щоб служити там вірою і правдою, як тільки може служити бідний скромний чернець.
Так Робін Гуд зустрів собі рівню, а його ватага збагатилась на ченця Тука, який виявився не тільки бувалим лісовиком, а й чудовим кухарем.
Розділ восьмий
ЯК ОБВІНЧАЛИ АЛАНА ДЕЙЛЯ
— Ім'я своє, — промовив Роб, –
Скажи мені, юначе.
— Я Алан Дейль, — вклонився той