Робін Гуд - Джон Макспедден
Робін докладав усіх зусиль, аби перетягти до себе в ліс кращих людей з усіх довколишніх міст та сіл. Як тільки він дізнавався про те, що десь там живе чоловік, який напрочуд добре володіє тією чи іншою зброєю, він одразу ж його розшукував і випробовував сам особисто. Щоправда, такі випробування не завжди щасливо закінчувалися для отамана розбійників. Та коли людина йому подобалась, Робін щиросердо пропонував їй увійти до сім'ї безстрашних лісовиків Шервуда.
Одного разу після стрілецьких змагань, в яких Маленький Джон застрелив оленя на відстані п'ятисот кроків, Робін Гуд став його вихваляти.
— Хай тобі завжди щастить! — вигукнув він, плеснувши свого огрядного товариша по плечі. — Кращого пострілу я ще не бачив. Невже ще є десь молодець, котрий стріляє так само влучно? Я б на край світу пішов, аби тільки його побачити.
Почувши це, Вілл Пурпуровий голосно засміявся — він трохи заздрив товаришеві, який удостоївся такої високої похвали їхнього ватажка.
— Тут поблизу, в абатстві Фаунтейнз, живе один чернець на ім'я Тук. Він здатен побити вас обох, — ніби байдуже кинув він.
Почувши ці слова, Робін відразу запалився.
— Пресвята Богородице! — вигукнув він. — Тепер я не їстиму й не питиму, поки не знайду того ченця Тука і не побачу, що він за один!
Із властивою йому нетерплячістю Робін негайно став лаштуватися в дорогу. Його захищав сталевий шолом; під зеленою курткою, як і завжди, був кільчастий панцир; широкий меч і щит, почеплені при боці, доповнили бойове вбрання. Звичайно, ватажок розбійників захопив із собою також тугий тисовий лук і пучок відбірних стріл.
Цього дня земля неначе усміхалась, радіючи буянню породженого нею життя. Серце Робіна сповнилося радості й бадьорості. Він швидко крокував звивистими стежками, що незабаром вивели його на широкий зелений луг. По той бік лугу протікав струмок, який ховався в порослих очеретом та вербами берегах. Струмок вабив до себе прохолодною вологою, але його спокійна, повільна течія вказувала на те, що десь посередині він мав неабияку глибину. Робін не збирався мочити ніг, до того ж і кільчастий панцир міг від води пройнятися іржею; тому він присів на березі спочити й подумати, як перейти струмок, не ступаючи в воду.
Робін тихо сидів у затінку похиленої верби, коли раптом із протилежного берега до нього долинули уривки веселої пісні; потім залунали голоси — здавалося, там сперечалися двоє чоловіків. Один з них вихваляв пудинг, тоді як другий палко захищав пиріг з м'ясом, «особливо, — наголошував він, — коли пиріжечок добре приправлений молодою цибулькою».
— І несе ж їх сюди нечистий! — пробурмотів Робін собі під ніс, — Адже такі розмови — справжня мука для голодної людини! Тільки дивно: сперечаються двоє, а голос у них ніби один!
І справді, було чого дивуватись, бо голоси суперечників не відрізнялися один від одного.
Нараз кущі верболозу на тому боці струмка розсунулись, і Робін мало не зареготався вголос. Тепер йому все стало ясно. Як виявилось, співали й розмовляли не два чоловіки, а тільки один — огрядний присадкуватий чернець у довгій, підперезаній очкуром рясі на товстому тілі. На голові в нього був лицарський шолом, а в правиці таке, що аж ніяк не можна було назвати грізною зброєю, — величезний пиріг з начинкою. Підійшовши до самої води, він сів, і суперечка одразу припинилась. Перемога лишилася на боці пирога з м'ясом, бо він був тут і міг дати незаперечне свідчення на свою користь.
Та ось чернець зняв свій шолом, щоб освіжити голову, і перед очима Робіна постала кумедна картина. Голова служителя церкви була кругла, мов яблуко, і така ж гладенька. Торочка чорного скуйовдженого волосся вузенькою стрічкою облямовувала череп, голий і блискучий, наче яйце. Тугі червоні щоки також були лискучі й гладенькі, а маленькі сірі очі кумедно бігали, оглядаючи світ довкола.
Тож не дивно, що Робіна душив нестримний сміх. Та й кожен, мабуть, розсміявся б, почувши спершу запальну розмову двох чоловіків, а потім зненацька побачивши лише одного, дуже смішного ченця. Проте, попри свою комічність, цей чернець виглядав досить сильним і здатним постояти за себе перед ким завгодно. Шия у нього була товста, як у беркширського бугая, з-під ряси випиналися могутні груди, а вузлуваті руки були схожі на дві могутні дубові гілки. Коли він сідав, ряса у нього задерлася, і з-під неї блиснули щит та меч, нічим не гірші від тих, які мав сам ватажок розбійників. Але Робіна злякала не ця грізна зброя. Його серце похололо, коли він побачив, як на його очах збираються поглинути чудовий пиріг, бо чернець не гаяв марно часу і, хрестячись однією рукою, зубами вже вп'явся в пиріг до самої начинки.
Робін схопився за лук і швидко наклав на тятиву стрілу.
— Гей, ченчику! — голосно загукав він. — Мерщій перенеси мене через річку, бо інакше я не відповідаю за твоє життя!
Від несподіванки чернець кинувся і схопився за меч. Але, побачивши спрямовану на нього стрілу, відповів:
— Поклади свого лука, хлопче, і я перенесу тебе через цей струмочок. Такий наш обов'язок у житті — допомагати один одному, а твоя гостра стріла переконує мене, що ти — людина, що заслуговує на певну увагу.
Мовивши це, напівчернець-напівлицар звівся на ноги, хоча в очах його бігали хитрі вогники; поклавши на траву свій пиріг, довгу рясу, меч та щит, він неквапливою статечною ходою перебрів струмок.
Коли Робін заліз йому на
