Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

ніч далеко від цього завулка, коли цигарки обпікають губи і ледь знайома жінка в чорному вечірньому платті співає про те, як віддаляється наша юність легкою ходою, виблискуючи амулетом на шиї. 5. «Набрід, що обживав цю землю…»
Набрід, що обживав цю землю, складали люди, що прийшли поодинці й гуртами і принесли з собою насіння диковинних рослин, чіпкі очі різної масті і дивовижні слова і назви, пропахлі дорогою, кіньми і морем. І тут, де на всі чотири сторони починалася Україна, вони вбили фіночки, махличі, живчики і ножики в столи і пішли крутитися в три зміни, заселяючи голубами і вишнями всі нічийні землі кварталу. ЧОКОЛІВКА
(Цикл)

Присвячую моєму дідові, що загинув 1943 року в Київському підпіллі

1. «Вірші — це у нас родинне…»
Вірші — це у нас родинне. З наших ніхто навіть не здивувався, коли мій дід пройшов з Чоколівки на Сирець повз патрулі і блискучі вітрини австрійських ресторанів, несучи в руках фінський автомат «Суомі», загорнений в окупаційну газету. Назавтра налітали на Сирецький концтабір. 2. «Взимку на Відрадному…»
Взимку на Відрадному — білі замети вздовж вулиць і зелений туман ліхтарів заливає найтихіші провулки. І я не шкодую, що ми веселими вечорами за найменшу дурницю розбивали кулаки, лишаючи на снігу краплі крові, як золоті шкуринки помаранчів. Ми вираховували своє походження з Чоколівки, де не любили чужаків і чужі слова, зокрема такі, як «окупація». 3. «Шепіт снігу, що падає…»
Шепіт снігу, що падає, і сумний шепіт тихих розмов про тих, що затялися