Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

ЗИМА НАШОГО МІСТА
Цикл
1. Вірш замість присвяти
Не буває сумних закохань, просто інколи, якщо довго ходити засніженими вулицями, пригадаються давні казки. Ми так мало були разом, що, здається, минула ціла вічність, і тому: Тобі. 2. «Дай мені руку — і підемо…»
Дай мені руку — і підемо вуличками Старого Києва, бо лише взимку так сильно руки шукають рук. Дай мені руку — і підемо повз перукарні і магазини, бо лише взимку наш подих так замерзає на склі. Гризтимемо горіхи і мандарини різдвяні, і розмовлятимем весело про все, лиш не про любов, сніг кольоровий хай падає, як ниточки серпантину, в кварталах Старого Києва на черепичні дахи. Прадавня слов’янська казка про коней, в снігу завалених, заряджені арбалети і погляди із бійниць. Дай мені руку — і підемо зимовою тишею Києва в лестощі давніх спогадів і голубих завірюх. 3. «Хочеш, тобі розповім…»
Хочеш, тобі розповім одну просту таємницю про те, як падає сніг повільно і тихо вночі, і як половецький зайда дивився на гілку євшану, а потім довго і дико стихала луна вдалині, а надшалистий Ігорко по Боричевім узвозі вертався, і дзвони били, мов стріли в червоні щити. А хочеш, і те розповім, як наші правили ворогові безвихідь вузеньких вулиць і постріли із дахів. Давай поговоримо трохи про вірші, про сніг і легенди — бо, знаєш, це, може, востаннє так тихо падає сніг. 4. «Напевно, ми скоро забудемо…»