Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

Напевно, ми скоро забудемо давні казки і в ніч вийдемо так непомітно, як падає світло з вікон, і так, як під чорними вежами перша шеренга русичів зв’язувалась поясами, бредучи по коліна в снігу, і розбивалися вершники в синіх плащах шовкових, і різдвяними стьожками майоріли чужі прапори. Схопимо десь таксівку, і в оксамитовій тиші наші губи стануть легкими, як сніг на ліхтарях, а в будинках з химерами привиди мирно питимуть з англійської порцеляни духмяний індійський чай. 5. Вірш замість епілога
Доки падає сніг, сумні дракони на будинках пам’ятатимуть нас, бо це тільки Річард заскочив до Києва, щоб побудувати замок і піти, а ми лишаємось тут назавжди. Ясний-ясний світанок
Чи любив я тебе, чи ні — я не знаю, це все — як дитячі сни, знов накочують сірі дні, мов журливі хвилі Десни. Я прийшов лиш таким, як є, все, що мало збутися, — збулося. Не картай мене за все зле, бо ми тільки спориш на цих вулицях. Ave sol! Ave sol! І нехай цих мелодій ясних напівсонно гойда павутина — і тоді над руїнами міста тихо долине: — Слава сонцю! Початок нового життя. БІТЛЗ
Цикл
1. «Я хочу тобі розповісти…»
Я хочу тобі розповісти, як ми любили одне одного, королево моїх шістнадцяти. Ми бачили одне одного на алеях нашого саду, і була школа, і були заводи після зміни, і були неповнолітні королеви, готові любити весь світ, і тому наш квартал лежав залитий сонцем і в жилах його билась гаряча кров. І ми любили одне одного в сусідньому саду, де, лежачи