Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

Двері чойхони відчинені, люди заходять, наче довга мелодія гір, де з усіх можливих самотностей вибирають самотність дороги, коли на узбіччях накриті ряднами віслюки тягнуть возики на дерев’яних колесах, наче іде крізь ніч обоз македонських фаланг, загублений в присмерках Паміру. В очі лягла рудувата тінь навколишнього безмежжя. Починаю любити ці гори і бачу, як дощ малює на склі твій образ, наче крізь туман червоні дахи містечка проступають. Повільно виходимо. Голоси, як продовження дощу, котяться між стінами ущелини. Колообіг (в старому Києві)
Звіздаста ніч — мов келих повний, і передмістя — вічна тайна. Швидкі, як тінь, варязькі човни ледь линуть хвилями Почайни. В княжної губи геть несмілі, слов’янські думи — тьмяно чорні. О пів на першу в понеділок русяві вершники сідлають коні. КАВ'ЯРНІ
Цикл
1. Кав'ярня на вулиці Паризької комуни
Квітень, повітря — дзвінке, як скрип кочетів, і вітер знімає куряву над асфальтом, ніби вода піниться під зеленими веслами. (Ця кав’ярня схожа на альтанку в сосновому лісі, яскраво освітлену сонцем.) Сісти на підвіконня, поставити поруч чашку з кавою і згадувати прозорі вулички Подолу, де трамваї плавно вистукують на коліях, виїжджаючи з ранкового сонця, наче розповідають, як повільно перезаряджали карабіни сірі від утоми хлопці, яким велика ідея Франції наказала: «Вперед, діти!» 2. Кав'ярня біля скверика з гарматами
Кава по-турецьки з довгих тонких чашок — як гарячий образ червоних кленів вздовж вулиці. Холодний шурхіт дощу за дверима і сонна жага півдня в кав’ярні, де тільки кельнерка з голубими очима половецької княжни. 3. Кав'ярня на розі Саксаганського
Засунути руки