Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

Прозорий ранок
Все погубити і все забути — в сум’ятті, у дощах, в маю, і закохатись в середині лютого у безборонність твою. Вічність і тиша. Двері на вулицю — навстіж, і навстіж, і — ранок. Будинки — ясні, як вулики, в плетиві ліній духмяних. Маєстатичність і шепіт, і барви, врешті, з великих міст лиш кораблі назавжди відпливають в білий чаїний свист. БІЛЯВКА
1. «В той час, коли осінь…»
В той час, коли осінь, коли листя і клоччя газет шарудять цілу ніч у порожніх скверах, ми стаємо жорстокіші, а наші почуття — глибшими І не треба нікого винуватити в тому, що все минає і що день за днем розкидає все далі нас: біг — це закон вулиці. Наче бджолиний віск, танемо ми у пальцях тлуму її строкатого. 2. «В цьому парку…»
В цьому парку, на його рівних затемнених алеях, ми відчули, що десь позаду осінь мости засипає важким дощем. Міліцейський ліхтарик на мить вихопив із темряви дивний візерунок кленових гілок і літню естраду, по коліна заметену листям І знову осінь заглушила затихаючі кроки останніх людей, що пройшли повз нас тієї ночі, — двоє патрульних з вівчаркою і низький дощ, що починався біля сирецької телевежі і врешті зовсім затулив її вогні. 3. «Я люблю тебе…»
Я люблю тебе, тому що все змішалося — і вітер хитає руді поїзди по всій країні з кінця в кінець. І все ж з того, що мене оточує, я люблю запах твоїх парфумів і вулицю, якою ми йдемо, люблю робити тебе щасливою і розуміти раптову ніжність твого тіла, люблю наші прості і точні слова, що