Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

і важкі ваговози, що повзуть наче закривавлені черепахи. 13. Такий собі малюнок
Восени, коли скло темніє, і дерева — з легкого скла, і річка — з чорного скла, ми відчиняємо двері під’їздів і на зачовганих сходах бачимо скляні тіні людей, перевішені через бильця: і тоді в диму сходить сонце. І вже (золоте в суворому) проростає трава, й, поєднуючи неможливе, із нас народжується світло, і ми вирушаємо на прощу до беріз деревських, обережно, щоб не зачепити скляних контурів Міста. «Це дорога від окупації…»
Це дорога від окупації, по ній іде чоловік. Танки горять край дороги, і все навкруги мовчазне. Цей чоловік — твердий, він уже пройшов пекло, і він готовий пройти знову. Він може себе вдовольнити самим життям, він знає ціну життю. Цей чоловік — мій народ. Танки горять по всьому обрію, і мій народ створює себе — я не знаю такої сили, котра може його зупинити. …Чоловік іде дорогою. Іде жменька попелу, що веде за руку дитину.             Славмо. Поезії з течки «Цинамон»
(Неопубліковані вірші, написані після 1991 року)
«Сніг, сніжиночки, віхола і зима…»
Сніг, сніжиночки, віхола і зима лагідна,           лагідна,                      лагідна,                                ла… Вільха і вільшаночка, шáвлія вишиває вивірка шáлію. Лащиться куницею-горностаєм, вишиває женчика,                          вишиває білі цятки кігтиків на снігу, білі перепілочки на горбу. Сузір'я Риб
Під запах смажених вугрів вже виринає з діжок смальцю земля Сіндбада-мореплавця і гострі щогли кораблів. І пташка Рох, котра на яйцях сидить вже тисячі віків, — як проникає цей мотив у груди пишній полонянці. І вже нема ні сил, ні слів — лиш еротичний переспів ясного спирту в чистій склянці. Що ж зробить той, котрий наспів в цю мить, цей лицар і факір тюремних