Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

коней залишали в цих стінах. 4. «Руки сірником освітити…»
Руки сірником освітити в кімнаті мовчазній і раптом побачити дорогу між пагорбами, де рудуватий пил копита коней окутує, коли зелена течія Дніпра забирає повільно найкращих з комонної історії вартових наших веж. І ніжність раптову відчути до жінки, що дивилася повз малий вогник десь дуже далеко, зі спокійною впевненістю всіх, кого люблять. 5. «Перейди крізь вогонь, що спалив…»
Перейди крізь вогонь, що спалив тих, що поруч з тобою якось ішли по коліна в тумані ранковому. Перейди крізь вогонь, що мовчазними всіх зробив і суворість лишив на всьому. А потім, дивлячись на обличчя милих в далині, намалюй освітлене вночі місто — мармурового хруща на своїй долоні. ЗАМАЛЬОВКИ
Цикл
1. Далеко-далеко за містом
Розіп’ясти над шляхом старий намет, з дерев'яних ящиків збити стіл. Провінційний солодкий мед, провінційна гіркава сіль. Негамірні шляхи, в імлі — дерево вільха і без. Наші долі — штрихи легкі на шорсткім полотні небес. 2. Бездіяльний вечір (В старому Києві)
Сніг, що падає на волосся, на руки, кружляє навколо ліхтарів, намітає кучугури біля під’їздів і навколо трамвайних колій… Сніг, що як іскри багаття вночі біля озера з жовтими квітами. І треба мовчати про нашу неймовірну молодість, бо сьогодні — день снігу. День віршів — потім. 3. Чекання (В старому Києві)
Кав’ярня в підвальчику. Якщо захотіти, то можна побачити з її вікон весь світ.