Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

«Задума днів і дні задум…»
Задума днів і дні задум: Держава, Воля і Росія. Ночами колобродить сум і повертається Надія. У спогадах і сивині ти замовкаєш. Ніч — це простір, в якому блимають вогні, неначе очі ніжні й гострі. Кого чекаєш? Ти пройшов шляхом незвіданим і лютим. Куди ж пішла твоя любов, неначе батальйон під Крути? «Вільшаного короля барви…»
Вільшаного короля барви гудуть червоним гудінням метро. Вертаюся в свою ізольованість, в пробивання ґрунту рослиною. Кола обмежень, квадрати табу,                              кільцевий рух змії — думка йде по колу червоних і зелених ромбів. Відгортання Всесвіту — перетворення підлоги в стелю. Переходячи з простору в простір, набуваємо                                         нових друзів, такої ж видозміни, як підлога і стеля. Тяжіння об'єму до абсолюту і відсутності граней. Поєднання за валентністю передбачає           нові елементи, зокрема любовний трикутник, за винятком соляної кислоти                            і кухонної солі. Лексика сягає далі, ніж розуміння: в окремих випадках не вистачає слів, тоді мислимо образами. Співіснування простору перетворює мене в куницю, що женеться за мисливцем. Бояри ладнають пастку. Втікаючи, ховаюсь у твоїх снах. «Продзеленчали, відцвіли юнацькі вірші.…»
Продзеленчали, відцвіли юнацькі вірші. Спаковані валізи. Пил на шафі. Ми від’їжджаєм. Час минати звідси, не забуваючи листів і фотографій. З легких тенет дзвінок проріже сутінь, і телефон меланхолійно забанує. Ми від’їжджаєм. Пам'ятати мусим про речі, що минаються не всує. З чужих квартир, мов на шкільній перерві, ми вириваємось з надій, з повстань і крахів. Весна минає. Проведи іще раз, не забуваючи листів і фотографій. Дике поле. Серед снігів на згарищі
Ніч оповила мене. Ніч, золотава і тиха. І передвістям лиха — віхола, що мине. Холодом потягло з дальніх країв надхмарних. Лихо мине. Намарне це опівнічне золото. Жалить жалка жалінь. Тихо, святково і пусто. Несамовитим згустком розколихалася тінь. «Осінь. І я повернувся сюди…»
Осінь. І я повернувся сюди, де проживаю під Знаком Біди, де самотою, неначе сліди,