Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

(Дівчино, одну каву. Чому ви сьогодні така сумна? Київ треба малювати чистими фарбами, дерева — зелені, будинки — жовті, небо — синє.) Наші печалі і наші радощі хто зрозуміє? В дівчат з кав’ярні не губи, а квіти. Ходи й зірви. (Ваша посмішка для мене — майже нічого. Просто сонце заходить і сонце сходить.) Ця кав’ярня така терпка, як дітвацькі сльози. Я пішов би звідси, та на всіх дорогах — велике, безмежне небо над головами. 4. Світ (Епічний настрій)
Сотні ниток зв’язало нас. Голуби, що туркочуть на площах міста, очі коханої, гіркуваті вишні з Олегової гори. Ти озиваєшся до мене голосом людей нашого кварталу — слюсарів, водіїв, вантажників. Я шукаю тебе в кав’ярнях і бібліотеках, в рядках віршів, у барвах картин. Про тебе я думав, коли мені було важко. І задля тебе заводив мову з кожним, хто траплявся мені на дорозі. …на світанку земля — в тумані, наче оголена жінка під простирадлом. 5. Увечері на вокзалі
Безповоротність несказаних слів і недописані вірші — як поїзди, що мають зараз вирушати. …і нічого, крім жахливої порожнечі і найпрекрасніших облич на пероні, що відпливає. 6. П'ючи вино
Прозорий келих, кришталевий, з ниточками сонця, золота тінь на столі, як остання згадка про тих моряків, що не вернулися з країни орхідей. Морем пахнуть твої губи. 7. Стрільби