Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

Вдень, під пекучим сонцем, у вигорілому, шорсткому хебе автомат повільно підняти і з приємністю впізнати щокою лаковану прохолоду його прикладу, щоб через мить тільки стукіт його гарячого серця тримати в руках. 8. Каяла
3 холодною люттю кинутий під ноги пожухлий степ з тонкою смужкою води на сході. І почорнілі русичі, що ідуть довгими пружними колонами, схожі на гору, яка шукає Магомета. О земле наша, уже за шоломами єси. 9. Ностальгія
Розгорнуте віяло дощу і старозавітне мовчання дахів образ чорного кота на щоглі витворити в уяві разом з посмішкою на зухвалому обличчі кота і корсарським бригом …і слухати легендарне падіння дощових крапель 10. Музика — дуже складна річ
Прийде фіолетова ящірка вилізе на підвіконня дві бурштинові крапки очей і фіалковий дим з обрисами ящірки 11. Малий, що йде (В старому Києві)
Він іде брукованим провулком, перебираючи в кишені скобки від рогатки, непримиренний ворог цукерок і морозива, іде і насвистує, штурхаючи подертими бігавками бляшанку з-під консервів. Не знаючи, що назавтра йому доведеться дивитись на цей світ і любити його. Він іде до чогось далекого, як легенда. 12. Тиша в червоному (В старому Києві)
Залишиться чорна тонка лінія там, де закінчиться вулиця і захід сонця випливе, червоний і теплий. Грубий, нерівний брук вайлувато хитатиме ваговози, катаючи в кузовах порожні залізні діжки. Залишиться вулиця, декорована синіми кетягами винограду,