Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба - Колектив авторів
Характерним був епізод з чернігівською спадщиною. Після смерті Давида 1123 р. цей стіл зайняв Ярослав Святославич, який перейшов з Мурома. Проте 1127 р. енергійний Всеволод Ольгович вигнав з Чернігова свого «стрыя». Останній, повернувшись до Мурома, просив Мстислава повернути йому Чернігів, нагадуючи, що «хрестъ еси цѣловалъ ко мнѣ, поиди на Всеволода». Спочатку Мстислав обіцяв допомогти й спробував умовити Всеволода. Але Всеволод відмовився. Почалася підготовка до походу на Чернігів, Всеволод покликав на допомогу половців. Назрівала війна. Наляканий Всеволод, від якого половецькі князі Ставш та Селук вже збігли, почав шукати шляхи до примирення. Він підкупив впливових київських бояр. Мстислав також не хотів виснажливої війни з Черніговом, в якій би використовувались найманці-кочовики.
Ігумен монастиря св. Андрія (побудованого ще Всеволодом) Григорій, який користувався великою повагою Мономаха та його сина, зібрав собор священиків, що зняв з Мстислава хресне цілування. Він сказав, що князь у разі відмови від воєнних дій бере на свою душу значно менший гріх, ніж у разі пролиття християнської крові під час походу на Всеволода. Так у Чернігові закріпилася гілка Ольговичів, яка стала в майбутньому однією з найсильніших на Русі. Вірогідно, це примирення було закріплено шлюбом Всеволода Ольговича з дочкою Мстислава Марією.
Іншу політику провадив того ж року Мстислав щодо полоцьких князів, можливо, бажаючи повністю викоренити їхній давній сепаратизм. Було організовано великий похід «четырьми путьми» на Полоцьку землю, в якому брав участь і Всеволод Ольгович «съ своею братьею». Було захоплено чимало полоцьких городків. Полочани вигнали свого князя Давида з синами й просили Мстислава затвердити їхнім князем Бориса-Рогволда. Мстислав згодився і повернув Всеславичам їхні землі, взявши присягу про послух.
Проте наступного року Рогволд помер, до Полоцька повернувся Давид і порушив присягу. Полоцькі князі не тільки не прийшли на допомогу «въ Рускую землю», «но паче молвяху Бонякови шелудивому во здоровье»[631].
Розгніваний Мстислав схопив Давида, Ростислава, Святослава й двох синів Рогволда з дітьми та жонами, «усожа у три лодьи и поточи я Царюграду за неслушание ихъ, а мужи свои посажа по городомъ ихъ». За В. М. Татищевим, Мстислав віддав Полоцьк сину Ізяславу. Це заслання «въ Грѣкы» свідчить, крім того, про добрі відносини Мстислава з Візантійською імперією, де правив його зять Іоанн II Комнін. У цей час до Києва з Візантії було привезено дві знамениті ікони Богородиці («в єдиному кораблі») — Пирогоща й та, що нині зветься Володимирською Богоматір’ю (бо була забрана з Вишгорода до Володимира Андрієм Боголюбським).
На західних кордонах Мстислав успішно воював з ятвягами, Литвою, чуддю.
В. М. Татищев описує епізод, який свідчить про силу та міжнародний авторитет великого князя київського. Руські купці під час повернення з Моравії 1129 р. були пограбовані поляками. Мстислав відрядив посла до польського короля Болеслава з вимогою негайно відшкодувати збитки купцям. Болеслав одразу ж відповів, що він не тільки відшкодує ці збитки, але й проводитиме руських купців через польські землі під охороною[632].
Щодо купців Мстислав продовжував політику свого батька, спрямовану на всіляку їх підтримку. Він закладає храми, які були якось пов’язані з торговими колами. Так, ще 1113 р. він заклав церкву Миколи «на княжѣ дворѣ, у Торговища Новѣгородѣ». 1131 р. Мстислав будує на київському торговищі відому церкву Успіння Богородиці Пирогощі, яка немовби символізувала спрямованість політики Мстислава на союз великокнязівської влади з містами, багатим купецтвом та ремісничою верхівкою. Його син Всеволод 1127 р. фундує у Новгороді для купецької організації церкву Іоанна Предтечі на Опоках, яка отримала відомий Устав, що дійшов до нас. А в рік завершення будівництва Пирогощі (1135 р.) Всеволод зводив храм Успіння на Торгу в Новгороді. Можливо, його будувала навіть одна артіль.
Політична діяльність Мстислава сприяла успішному економічному розвиткові Русі, що відбилося й на широкому кам’яному будівництві в різних містах Русі. Самого Мстислава Великого було поховано в соборі св. Федора «юже бѣ самъ създалъ» (1128 р.) у Києві, який став потім усипальнею всього «племені Мстиславова».
Мстислав помер 15 квітня 1132 р. у розквіті сил, на 56 році життя. Його державна діяльність була гідно оцінена як сучасниками, так і нащадками, передусім істориками. Так, за повідомленням В. М. Татищева, під час княжіння Мстислава «князи русские жили в совершенной тишине и не смел един другаго обидеть. Сего ради его именовали Мстислав Великий»[633]. Це був час, коли на Русі повністю переважали тенденції об’єднання навколо Києва. Після його смерті поступово почали розгортатися феодальні війни, боротьба за Київ. Київський стіл зайняв його брат Ярополк, почався принципово новий період у політичному житті Київської Русі.
Політична історія першої третини XII ст. охарактеризована нами насамперед з огляду на великокнязівський київський стіл, загальнодержавну політику. Стисло окреслимо її в цей період по князівствах, що знаходилися на терені України.
Чернігівське та Новгород-Сіверське князівства. Стольні міста займали сини Святослава Ярославича Олег і Давид, які започаткували відомі князівські династії Ольговичів та Давидовичів. Ще один син Святослава сидів на Муромо-Рязанському удільному князівстві, яке з часом стало підкорятися ростово-суздальському князю. Олег Святославич провадив сепаратистську політику щодо Києва. Але загальна політична ситуація на Русі, могутність Мономаха примушували його дотримуватися загальноруських тенденцій.
Давид Ростиславич діяв у руслі політики Мономаха, брав участь в усіх загальноруських діях. Після смерті Олега (1115) він став чернігівським князем. Після Давида (1123) Черніговом правив Ярослав Святославич. Проте 1128 р. його вигнав з Чернігова племінник Всеволод Ольгович, що до того займав удільний чернігівський стіл — тмутараканський. Ярослав повернувся до Мурома, де невдовзі помер. Новгород-Сіверське князівство стало уділом Давидовичів.
Всеволод Ольгович провадив політику схожу з політикою свого батька, особливо це виявилося після смерті Мстислава, коли він почав організовувати коаліції проти влади Ярополка, нападав на сусідні князівства, приводив на Русь половців. Після смерті Ярополка та приходу Всеволода до Києва чернігівськими князями стали сини Давида Володимир та Ізяслав. Політичні усобиці між Ольговичами та Давидовичами мали місце в самому Чернігівському князівстві.
Особливе місце в політичному житті займало Переяславське князівство. Фактично воно не провадило самостійної політики, а діяло в руслі політики великого князя київського. Але оскільки князівство було одним з осередків Руської землі та знаходилося близько від Києва, то Переяслав практично був трампліном до великокнязівського столу. Тому великий князь приділяв значну увагу тим, хто займав це князівство. Друга особливість князівства
