Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Наука, Освіта » Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба - Колектив авторів

Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба - Колектив авторів

Читаємо онлайн Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба - Колектив авторів
с добытком и с челядью»). Важливим результатом стало звільнення від половців печенігів та торків і розселення їх на Пороській оборонній лінії.

Літописець так резюмує результати цього походу: «И приидоша в Русь с полономъ великымъ, и съ славою и с победою великою усвояси»[626].

Лише через два роки половці змогли отямитись від цієї поразки й хан Боняк поновив напади на Русь, здебільшого на Переяславське князівство. Взимку 1105 р. Боняк під Зарубом переміг торків та берендеїв, які, ймовірно, виступали проти половців. Ще двічі нападали половці, за ними Мономах організував погоню, але вона виявилася невдалою. Наступного року половці напали на Зарічеськ (Погориння). Цього разу їх переслідували до самого Дунаю, де розбили, а здобич повернули.

У травні 1107 р. Боняк грабував околиці Переяслава, а в серпні разом з Шаруканом обложив Лубни. Мономах із Святополком встигли об’єднаним військом (цього разу приєднався й Олег Святославич) прийти на допомогу й розгромити половців. Загинув Тааз — Боняків брат, у полон було взято хана Сургу з братами, Шарукан Старий, тікаючи, позбувся всього свого майна.

У січні 1108 р. йшли мирні переговори з половцями, які завершилися династичними шлюбами синів Мономаха (Юрія) та Олега (Святослава) з доньками ханів Аєп з родів Асеня та Гіргеня.

Проте це не спинило напади половців з угруповання, очолюваного Боняком, які здійснювалися протягом 1108—1110 рр. Мономах прийшов до висновку про необхідність нищівного удару по глибинних половецьких районах. У грудні 1109 р. він вислав військо в степи — аж до Дону, де захоплено було 1000 половецьких веж. Після цієї вдалої розвідки навесні виступило військо на чолі з князями, але, діставшись Воїня, повернулося. Причини цього літопис не пояснює.

Відомо, що цього ж року половці теж підійшли до Воїня і повернули назад. Крім того, половці «воеваша около Переяславля по селомъ». Можливо, руські князі не знали напевне розташування та планів половців і не хотіли заглиблюватись у Степ, лишаючи беззахисними свої землі. Та й мати в своєму тилу значне вороже військо було небезпечно.

Задуманий похід було здійснено 1111 р. Війська вийшли у лютому ще по снігу та йшли цілий місяць. Місцем збору була р. Голтва, де чекали решту дружин. Спочатку в басейні Дінця були захоплені половецькі міста Шарукань та Сугрів. 27 березня на р. Сальниці, правій притоці Дінця, руські дружини зустрілися з основною масою половецьких військ і повністю їх розгромили. Князі захопили величезну кількість полонених, коней, худоби.

Літописець, завершуючи розповідь про похід, підкреслив, що «възвратишася Русьстии князи въсвояси, съ славою великою к своімь людемъ, и ко всимъ странамъ далнимъ, рекуще къ Грекомъ, и Угромъ, и Ляхомъ, и Чехомъ, дондеже и до Рима пройде»[627].

Після цього походу самостійні великі напади половців на Русь припинилися на тривалий час. Дізнавшись про смерть Святополка, половці прийшли на Русь до м. Вира. Проте, коли їм назустріч виступив Мономах, одразу повернули назад у Степ.

1116 р. син Мономаха Ярополк разом із Всеволодом (сином чернігівського князя Давида) здійснили ще один похід на Сіверський Донець, захопивши половецькі міста Шарукань, Сугрів, Балин. Тоді ж Ярополк привів собі полонянку, на якій оженився, дочку яського князя («красну вельми»).

Після цього проти половців, що домінували у степах, виступили інші кочівники — торки з печенігами. Але після дводенної битви на берегах Донця були розбиті й прийшли на Русь, під захист Володимира Мономаха.

Деякі угруповання половців шукали дружби з київським великим князем, що віддзеркалює шлюб 1117 р. сина Мономаха Андрія з онукою Тугоркана.

Перемоги Володимира Мономаха над половцями добре пам’ятали на Русі. Літописець на початку XIII ст. у панегірику князю Роману Мстиславичу порівнює його з Мономахом «погубівшему поганыя Измнтяны, рекомые Половци, изгнавшю Отрока во Обезы за Желѣзная врата, Сърчанови же оставшю у Дону, рыбою оживъшю; тогда Володимеръ Мономахъ пилъ золотомъ шоломомъ Донъ, и приемшю землю ихъ всю, и загнавшю оканьныя Агаряны»[628]. Пам’ятали їх у феодальній літературі, дружинній поезії, народному билинному епосі. Мабуть, не випадково московські книжники XV ст. пов’язували саме з цим князем легенду про царські регалії — «шапку Мономаха», через нього вони хотіли поєднати російське самодержавство з Київською Руссю.

Звичайно, як і кожен панегірик, літописна стаття 1125 р. передусім ідеалізує князя, хоча й відбиває певні реалії. Адже Володимир Мономах для наступних поколінь залишився ідеалом князя — державного діяча — енергійного, розумного, політично врівноваженого, що турбувався про своїх підданих, поважав закони та звичаї, мораль та релігію. «Преставися благовѣрный князь, христолюбивый и великый князь всея Руси, Володимерь Мономахъ, иже просвѣти Рускую землю, акы солнца лучи пущая; его же слухъ произиде по всимъ странамъ, наипаче же бѣ страшенъ поганымъ, братолюбець, и нищелюбець, и добрый страдалець, за Рускую землю»[629].

Наступного дня після смерті батька (20 травня 1125 р.) «Мстиславъ, старѣйший сынъ его, сѣдѣ на столѣ в Киеви, отца мѣсто своего». Правління Мстислава (1125—1132) було продовженням правління попередника. Це не дивно, бо Мстислав здавна провадив батьківську політику, поділяв її принципи, а після повернення з Новгорода став фактично його наступником.

Князі виконували волю Мстислава, брали участь у його походах, за непослух він карав і забирав волості. Київський літописець явно симпатизує йому, у Новгороді він також був надзвичайно популярним, адже там він княжив з дитинства, вів рішучу боротьбу з половцями, мав добрі відносини з Візантією та іншими країнами.

Половці, дізнавшись про смерть Мономаха, одразу ж пішли на Русь до Баруча. Проти них виступив брат Мстислава Ярополк, який займав переяславський стіл, й розгромив нападників.

Після цього літопис прямо не згадує про напади половців на Русь. Лише у статті під 1140 р., розповідаючи про повернення полоцьких князів, засланих Мстиславом до Царгорода, побічно згадується, що великий князь був розгніваний на полоцьких князів, які відмовились виступати проти половців. Ця ж стаття називає Мстислава «Великим» і дає виразну характеристику його діяльності проти кочовиків. «Се бо Мьстиславъ великый няслѣди отца своего путь Володимера Мономаха великаго. Володимиръ самъ собою постоя на Дону, и много пота утеръ за землю Рускую, а Мстиславъ мужи свои посла, загна Половци за Донъ и за Волгу, за Яикъ, и тако избави Богъ Рускую землю отъ поганых»[630].

Практично всі землі Русі перебували під владою роду Мономаховичів. Мстислав правив у Києві, його брати займали: Ярополк — Турів, Юрій Довгорукий — Ростово-Суздальське князівство, Андрій — Волинь з Володимиром. Сини Мстислава сиділи: Ізяслав — у Курську, а потім у Полоцьку, Всеволод — у Новгороді, Ростислав — у Смоленську. Володіння

Відгуки про книгу Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба - Колектив авторів (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: