Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
Простй, любёзный, что солгал я прислать вам «Жену Лбтову». Весною хошу вас посѣтйть, аще Богу угодно, и привезу. Аще же, дайте знать, тотчас перешлю. В Зймних Трусосгях может она потеряться, тілі не даю чрез Григорія Юріевича98. Не печальтесь. Она всегда у вас. Другое то, что Весною во Пусгынѣ можно подумать об Окончаніи Ея, а Зима безгбдна. Я и de с нуждою пишу. Михайло99 мой досёлѣ молчйт. Ни мало не дивлюся. Блажённы мы, Израилю100, яко Бог нам дал по Уши Покбя и Врёмени.
Deus nobis haec Otia fedt101.
Turn demum Pretium Temporis cognosdtur, cum id amissum est. ["Бог дарував те дозвілля".
Тоді, нарешті, пізнається цінність часу, коли він утрачений]
Пришли, Друже, Барылце Пйва Бабайвскаго. И то, аще не в труд.
Я всѣм довблен. Слава Богу!
Господйну и Отцу моєму,
Іерёю Іякову Правйцкому, в Бабаях.
86
[У Бабаї]
Из Гусйнки, 1787-го Года, Марта 6-го Дня.
Любёзный во Хрисгѣ,
Отче и Брате и Друже Іякове,
Веселйся во Гбсподѣ!
Пришлйте мнѣ Симфонію «Аще не увѣси самую тебе...»102 Переписав, паки отошлю к вам. Посылаю к вам «Жену Лбтову». Побесідуйте во Хрисгѣ с нёю. Она чйстая чйстым103, и сей Кумйр есть плодонбсный вѣрным Божіим. На ней-то исполняется: "От Каменя воздвйгнути Чада Аврааму..."104 Она не доведена до Конца. Но Кто дождётся Конца в присно-текущем Исгбчникѣ? А что я сказал, обѣщая Окончаніе, de касается до Кнйжечки, начатой мною, не до «Женьї». Сія Кнйжечка учит: как ли читать подобает свящённое Письмо? Аще едйн Глагол Божій уразумѣется, тогда весь Храм Соломбнов есгь свѣтел. Во Примѣр сему взял я сіє: "Поминайте Жёну Лбтову"105. И толкуя сіє Слово, возмутйл всю С[вященнаго] Писанія Купѣль. Да уразумѣют спящіи на
Бйбліи, или с Паулом сказать: почивающіи на Закбнѣ106, яко не многочтёніе дѣлает нас Мудрыми, но Много-Жваніе принудйло сказать сіє: "Како сей вѣсть Кнйги, не учйвся?"107 И да познают, яко едйн День в Тысягцѣ, и вопрекй - 1000 Глаголов Божіих во Едйном Глаголъ сокрывается.
Нынѣ же, со Женбю Кровоточйвою108, мнбго жерут, для едйныя Дисентёріи; и нѣсгь им Человѣка, могугцаго приложить им Вкус Плюновёнія, Жванія и Преломлёнія онаго: "Зубы Его, паче Млека"109. "Познася йма в Преломлёніи..."110 Все даст Вкус свой: и Звѣзды в Сокрбвигцах свойх блёснут, агце есмьі от Числа бных: "Израил[ь] толчаше Манну в Ступах"111. Во блаженное Число сих Людей да впйшет Христос всѣх нас! Желаю, ваш всейскренній Брат и нижайшій Слуга:
Григорій Сковорода112.
Postea scripsi [Опісля написаного].
Да наречется же сія Кнйжечка «Женою Лотовою»! Предислбвіем же да будет сіє моє к тебѣ Письмо, о возлюбленный Друже! Тебѣ сію Невѣсгу безневѣсгную113 и чйстую Голубйцу в Дар привожду пёрвому и Тебѣ обручаю, Именем Господа нашего, Іисуса Христа.
Протчее. При Перепйскѣ повелѣвай наблюдать Ортографію. Паче же всѣ Ея Лйсты хранйть от Нечисготьї. Цѣлуй любёзнаго Наемана Петровича и всю нашу Братію. Мир во Днех наших114! Амйнь!
Господйну моєму,
Іерееви, Іякову Правйцкому, в Бабаях.
87
[З Гусинки в Бабаї], 21 березня [1787 p.]
Март. 21-го.
Отче и Брате, и Друже!
Оттак на сем свѣтѣ жйв будь, весел будь, а про себе Ббгови молйсь, еще ж и правду, колй когда треба сказать: хм! хм!
Молюся. Помйлуй мя, Господи115! Подай ми в серце Братолюбіе! Да не быть ми, яко яр тур, да быть ми, яко овца безобрбнна.
Молйтва и терпёніе, терпеніе да молитва - сія суть ми граница, и щит, и мощ, и надежда, и утѣшеніе, и покой. Мнѣ? Ни. Не токмо мнѣ, всѣм.
Не пишу бблѣе: сердце болйть. Йван Максимович доскажет вам, чего не пишу.
Ваш сын и брат, и друг.
Гр[игорій] Сковорода.
88 [У Бабаї]
Из Гусйнки 7-го Окт[ября] 1787.
Любёзный Отче, и Друже, и Брате Іякове!
Радуйся со всею нашею Братією!
Всепокбрно благодарю за Кровь Грбздову116. Мы с Братом Васйліем абіе разрѣшйли117 и, желая вам и всему вашему Дому с Любёзною Хрисгйною118 Здравія, потяглй в собственное наше Здравіе лѣпо-лѣпо. Егце ожидаю из Харкова... Чудно мнѣ! Вы, снйтся мнѣ, переписали «Михайлову Ббрбу»119 и паки трёбуете? Обаче посылаю. Нёгли обрягцете120, чего ваша Пёрепись не образует. Не медлйте же много. Обаче чрез невѣрныя Руки - не! не! не!..
Mavolo apud te Earn interire, quam volutari Manibus impurorum.
Nunc quiddam, non magnum quidem, sed Pium parturio Amico cuidam. Ideo pauca scribo. Maturamus parere, dum Tempus est. Nam instat, imo pro Foribus stat Hyems inimica Musis. Jam jam non scribere, sed Manus calefacere opus erit. Porro, quidnam est id, quod in Utero gesto, propinquus ad Partum: sdes jam. Vale!
Tuus et Servus et Frater121.
Caseus nostri Michael is alicubi haesit. Conspicilla, parum mihi apta, donavi Josepho. Promittit in utraque Epistola magnam Tibiam rectam. Quando erit? nesdtur mihi. O utinam, praeter omnia alia, ipse nobis reddatur! Facilis Descensus Averni...122 O miserum hominem! Unicum septennem Filium amisit. Mortuus est в вел[икій] Пятбк. Vide! Quomodo Mundus initio blanditur tandem cruciat et lacerat, ut Tigris. Mundi Via [Я вважаю за краще, щоб вона загинула у Вас, аніж має ходити по руках нечестивих. Тепер я готовий привести на світ щось нехай невелике, та благочестиве, призначене для когось із друзів. Тому пишу коротко, поспішаю явити на світ, поки є для того час. Бо близька, ба навіть своїть біля дверей, ворожа Музам зима. Тоді вже треба буде не писати, а гріти руки. Далі, стосовно того, що я готовий привести на світ і що має ось-ось народитися, про це ти вже знаєш. Бувай здоров!
Твій слуга і брат.
Сир нашого Михайла застряв десь у дорозі. Окуляри мені не підходять, тож я подарував їх Йосипові. В обох листах він обіцяв велику пряму флейту. Коли буде, мені невідомо. О якби, крім усього іншого, він і сам повернувся до нас. "Легкий перехід до Аверна..."123 О нещасний чоловік! Утратив одного-єдиного семирічного сина. Він помер [в вел(икій) Пятбк]. Дивись! Отак світ спершу втішає, а потім насамкінець мучить і терзає, мов тигр. Мирська дорога] мнится Человѣку блага быти, Посл іідпяя же Ея суть Ад124. О Блаженны Людіе! ймже Господь Бог их125! Сій наживутся у Батька. Амйнь!
89
[У Бабаї]
Из Гусйнскія Скрынницкія Пусгьши, 1788-го Года, Авг[усга] 4-го.
Возлюбленный в ДусБ Святѣ Друже Іякове!
Дерзай во Гбсподѣ!
Агце уже восга
