Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

117 Історія про ліхтар Діогена відома з книги Діогена Лаерція «Про життя, вчення та вислови знаменитих філософів» (див. прим. 137 до діалогу «Бесѣда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)»). Цей сюжет був здавна знаний і в Україні. Він є, наприклад, у «Пчолі» [див.: Памятники литературы Древней Руси. XIII век. - Москва, 1981. - С. 517]. А вже під добу бароко Симеон Полоцький писав: "И аще бы мы со свѣтилником на торговищВ человѣка помняща смерть Діогенски искати, негли всує труды положил бых..." [Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 113 (друга пагін.); пор.: Максимовичі. Ѳесщэоѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 395].

118 Див. прим. 67.

119 Сковорода цитує рядок із поеми італійського гуманіста П'єтро Анжело Мандзоллі (Pietro Angelo Manzolli) (бл. 1500 - бл. 1543 рр.) «Зодіак життя» - найпопулярнішої філософської поеми італійського Ренесансу. Цей твір Мандзоллі видав під прибраним ім'ям Marcello Palingenio Stellato. У третій книзі поеми Епікур, завершуючи свої невтішні роздуми про людський рід, каже: "Світ - це загорожа для дурнів і балаган пороків" (III, 44). Книгу Мандзоллі Сковорода, очевидно, знав іще від часу навчання в Києво-Могилянській академії. Принаймні його вчитель Симон Тодорський у курсі грецької мови використовував «Зодіак життя» як джерело дидактичного матеріалу [див.: Андруш-ко В. П'єр-Анжело Мандзоллі - натхненник Г. С. Сковороди? // Сковорода Григорій. Образ мислителя. - Київ, 1997. - С. 226-229].

ш Мотив "книги - найприємніші друзі" зринає, наприклад, у «Домашніх бесідах» Еразма Роттердамського [див.: Еразм Роттердомський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 115].

ш Інший варіант цієї приказки: "Cards caninam non est" ("Собака собачатини не їсть"). Пор. також українські приказки: "Собака собаки не рве"; "Собака собаці хвоста не одкусить" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники:

В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 517].

ш Цей мотив зринає, наприклад, у «Домашніх бесідах» Еразма Роттердамського: 'Так моряки, які пережили корабельну аварію, мають звичку застерігати перед небезпекою тих, хто пускається в далеке плавання" [Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 110]. ш Ідеться про св. Акакія Сінайського (Ліствичника) (пом. у першій пол. VI ст.). Стихиру на його честь співають у церкві 29 листопада. ш У рукопису: сгадчра.

125 Неточна цитата зі стихири преп. Акакію Сінайському. Пор.: "Страстей успил єси желанія, Акакіє, бдВніє всенощноє яко стяжав, послушаніє и смиреніє, поученіє же божественных писаній, и сердце чисто, и ум несмущен. Тѣмже был єси и пріятелище Духа Святаго, зари чудес возсіяв концем".

ш Ідеться про поему італійського письменника-вільнодумця П'єтро Анжело Мандзоллі «Zodiacus vitae» («Зодіак життя»). Див. прим. 119.

127 Ідеться про Якова Правицького.

128 Покаянний канон, 6-а пісня.

129 Євангелія від св. Матвія 13: 16. Останнє слово має форму: акоѵоѵаіѵ.

130 Див. прим. 11 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

131 Трохи неточна цитата з Літургії. Пор.: "Развѣ бо Того ни дВянія, ни слово совершается!" (антифони степенні, антифон 2-ий, глас 7-ий).

132 Антифон (гр. аѵхіфшѵос;) - "противогласіє", тобто церковний піснеспів, що його виконують по черзі два хори (спершу правий клирос, а потім лівий).

133 Постала на ґрунті "другої схоластики", українська барокова культура глибоко шанувала "преславнаго всѣх любомудрцев Арістотеля" [Полоцький С. Вечеря душевная. -Москва, 1681. - Арк. 241 (зв.)]. Тож посилання на його авторитет характерні і для тогочасних філософських курсів [див.: Стратий Я. М., ЛитвиновВ.Д., АндрушкоВ.А. Опи-сание курсов философии и риторики профессоров Киево-Могилянской академии. -Киев, 1982], і для богословсько-полемічних [див., наприклад: Dubowicz J. Hierarchia, abo О Zwierchnosci w Cerkwi Bozey. - Lwow, 1644. - S. 25] та "учительних" [див., наприклад: Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів,

1708. - Арк. 35 (зв.), 84 (зв.), 92 (зв.), 106, 109, 161 (зв.), 175 (зв.), 184, 208, 219 (зв.), 273 (зв.), 285, 304] трактатів, і для агіографії [див., наприклад: Патерік, или Отечник печерскій. -Київ, 1661. - Арк. 2 (передмова)], і для церковних казань [див., наприклад: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 112]. Одначе, з другого боку, наші тогочасні автори не забували підкреслювати, що Арістотель - це "еллінський", тобто поганський, філософ ("аще и еллинский філософ Арістотель рече, обаче хрістіаном надобноє: 'Друг єсть єдина душа в тВлесах двою'" [Туптало Д. Поученіє на память святых верховных апостол Петра и Павла // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 3. - С. 90]), а то й узагалі поціновували його неприхильно ("Obiega [Cerkiew] Arystotelesowe argumenta..." [Baranowicz L. Nowa miara starey wiary. - Nowogrod-Siewierski, 1676. - K. 4 (v.) (додатки до 1-ої частини)]).

134 Грецьке fiopooocpia ("дурна філософія") корелює у Сковороди з латинським stulta philosophia та зі слов'янським глупомудріе [про барокову семантику слова морософія див.: Pelc J. Barok - epoka przeciwienstw. - Warszawa, 1993. - S. 37].

135 Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 24: 16. Пор.: очи же єго держЗет^сА, дл єгш не ПО^нЗеТіІ.

136 Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 12.

137 Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 12.

138 Це - початок наступного, 13-го, вірша 3-ї глави Послання св. ап. Павла до филип'ян. У перекладі Івана Огієнка: "Браття, я себе не вважаю, що я досягнув".

139 Євангелія від св. Луки 24: 32. У перекладі Івана Огієнка: "І говорили вони один одному: 'Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?"'.

140 Неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 3: 12. Пор.: /Иы же вен (Якровенны/Иъ /ІИЦб/ИЪ С/іЗвХ гднгс в^ирЗкіфе.

141 "Смерть для світу" належить до кола христологічних мотивів, популярних у літературі українського бароко