Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

42 Атрій (лат. atrium) - головне приміщення з верхнім освітленням у будинках Стародавнього Риму.

43 Книга Псалмів 83 (84): 2.

44 Книга пророка Ісаї 61: 7.

45 Очевидно, Сковорода говорить тут про Христа. Пор.: "Не плач! Ось Лев, що з племені Юдиного, корень Давидів..." (Апокаліпсис 5: 5).

46 Агар - єгиптянка, служниця Сарри, за чиєю намовою народила від Авраама сина Ізмаїла.

47 Сарра - дружина Авраама, мати Ісаака. Протиставлення Агари та Сарри - традиційне для християнського письменства. Зокрема, його можна бачити вже в першому оригінальному творі української літератури, що ним є «Слово о ЗаконВ и Благодати» київського митрополита Іларіона (XI ст.) [див.: Молдован А. «Слово о законе и благодати» Илариона. - Киев, 1984. - С. 79-82]. В алегоричному сенсі Сарра є знаним марійним прообразом. Як писав, наприклад, Дмитро Туптало: "Сарра рождшая сына в старости бв прообразованієм пречистыя Дѣвы Марій, имѣвшей родити Христа в дВвствѣ..." [Туптало Д. Лѣтопись// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. -Москва, 1842. - Ч. 4. - С. 447].

48 Ідеться про історію Агари та Сарри (див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 16, 21). Сковорода підкреслював, що ім'я Сарриного сина Ісаака означає "сміх". Див. прим. 754 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

49 Софіст (гр. оскрюхцс,) - "мудрець, знавець". Софістами називали давньогрецьких риторів та філософів Ѵ-ІѴ ст. до н. е. (Протагор, Горгій, Гіппій, Продік, Лікофрон та інші), які обстоювали ідею цілковитої відносності людського знання, послуговуючись, зокрема, усілякими логічними парадоксами. Див. також прим. 107 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

50 Ідеться про Божу заборону їсти м'ясо нечистих тварин: "І свині, бо вона має розділені ратиці, і має ратиці роздвоєні розривом, та жуйки не жує, - нечиста вона для вас" (Третя книга Мойсеєва: Левит 11: 7). Софісти названі тут "свинями" тому, що вони аж ніяк не прагли до єдності слова й життя, практикуючи їхню "роздвоєність". Це був традиційний, від часів античності, закид на адресу прибічників розподілу теоретичних настанов та життєвої практики [див.: АдоП. Что такое античная философия? - Москва, 1999. - С. 190-191].

51 У старій Україні єство філософії було заведено окреслювати вслід за «Діалектикою» Івана Дамаскина: "Философия єсть познаниє истотности... Философия єсть познаниє божественних и человѣческих вещей. Философия єсть размишлениє о смертй... Философия єсть уподоблениє Боїу... Философия єсть наука над науками... Философия єсть любов мудрости..." [Йоана Дамаскина діалектика, або логіка// Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 126; пор.: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Пер. з нім. Анатолій Онишко. - Львів, 2007. - С. 236]. Це окреслення було знане в Україні ще за старокиївської доби [див.: БичваровМ.Д. Константин Кирил Філософ і філософська думка Київської Русі// Філософська думка. - 1980. - № 3. - С. 88-89] і вважалося за взірцеве також у києво-могилянській традиції [див., наприклад: Кониський Г. Загальна філософія, поділена на чотири відділи, включає логіку, метафізику, фізику й етику [вступ] // Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 44]. Слід сказати, що наші барокові письменники з-посеред шести "толкованій" філософії, що їх подав Дамаскин, особливо полюбляли третє та шосте. Вони тлумачили філософію найперше як "память смертную" (досить пригадати «Вечерю душевную» Симеона Полоцького [див.: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 116 (зв.) (друга пагін.), 121 (зв.) (друга пагін.)] чи «Слово в субботу четвертыя недВли Великаго поста» Дмитра Туптала [див.: Туптало Д. Слово в субботу четвертыя недВли Великаго поста// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1782. - Ч. 1. - Арк. 39 (зв.)]) або ж як "мудрость, любленіє мудрости, любомудріє" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 469]. Про те, що мудрий чоловік має розмовляти найперше із самим собою, засвідчуючи тим самим власну самодостатність, не раз говорили стародавні філософи, починаючи з Геракліта Ефеського (В 101: "Я питав самого себе"). У діалозі Платона «Теетет» (189е) Сократ подає таке тлумачення слова "мислити": "Я називаю так розмисл, який душа веде сама із собою про те, що вона спостерігає... Мислячи, вона робить не що інше, як розмірковує, сама себе питаючи й відповідаючи, стверджуючи й заперечуючи" [Платон. Собрание сочинений: В 4 т. - Москва, 1993. - Т. 2. - С. 249]. Так само й Епіктет в одній з діатриб казав таке: "Як Зевес спілкується сам із собою, знаходить спокій у самому собі..., так і ми повинні вміти розмовляти із собою, не потребуючи для цього когось іншого" [Беседы Эпиктета. - Москва, 1997. - С. 175]. А найближчим джерелом, з якого міг узяти цей концепт Сковорода, є, мабуть, слова Антисфена Афінського (бл. 444-366 pp. до н. е.) у викладі Діогена Лаерція (VI, 6): "На запитання, що дала йому філософія, він відповів: 'Уміння розмовляти із самим собою'" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 236].

52 Діоген Лаерцій (VII, 174) приписує ці слова не Кратесові, а Клеанфові: "Одному відлюдникові, котрий розмовляв сам із собою, він сказав: 'У тебе дуже некепський співрозмовник!"' [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 322].

53 Plutarchus. Quomodo quis suos in virtute paranda sentire possit profectus, 79a [див.: Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 159; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. -T. I. - P. 94].

54 Книга пророка Ісаї 61: 7.

55 Згідно з Арістотелем, аналіз субстанціально сущого передбачає з'ясування чотирьох першопричин: рушійної, матеріальної, формальної та фінальної. Див. прим. 101 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

56 Перша книга Мойсеєва: Буття 21: 6. Слова, що їх промовила Сарра, коли Господь у видінні пообіцяв їй дитину, адже на ту пору жінці було вже дев'яносто років, а Авраамо-ві - сто,