Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

в стані великого гніву я відразу ж стаю лагіднішим навіть щодо своїх найлютіших ворогів, як тільки помічаю хоч би незначний вияв прихильності до мене. А як тільки помічаю, що хтось мене любить, я готовий віддати йому половину днів мого життя, якщо б це було можливо й дозволено; зрештою, хто добровільно заради друга наражається на небезпеку, той якимось чином ніби витрачає своє життя для нього. Іноді могло здатися, що я гнівався на найдорожчих мені людей; ах, це не гнів, а моя надмірна гарячковість, викликана любов'ю, і прозорливість, тому що я краще за вас бачу, чого слід уникати й до чого прагнути. Отже, поки я усвідомлюю самого себе, поки душа керує тілом, я буду дбати лиш про те, щоб усіма засобами здобути любов шляхетних душ. Це мій скарб і радість, і життя, і слава. Любов же викликається любов'ю, яку породжує ласка та прихильність, поєднана з чеснотою. Але ти мені з усіх найдорожчий, і я не буду жалкувати за своєю самотою, хоч здоров'я моє й почало підупадати, -якщо ти залишишся моїм другом. Бувай здоров, найдорожчий мій друже! Твій Григор[ій] С[авич].

75

"С Купянских степов" [до Харкова, перша половина 1767 p.]

Мой любый друже!

Мїхайло Іванович! Веселись во Господѣ!

Молчанїе должно нагородить. Посилаю вам новую мою пѣсню583. А вот она:

Бездна Бездну призивает584

Ш

Нелзя бездны Окиана Горсгю персгы забросать,

Нелзя Оі пеппаї сі) Стана3 Скудной Каплѣ прохлаждать.

Возможет ли в темной Яскинѣь гулять Орел,

Так как в поднебеснїй Край вйлетит он отсель?

Так не будет сыт плотским Дух.

а Castra sedes, ora [Військовий табір, місцеперебування, берег (лат.)].

ь Hoc pote[st] dici о abrc, - locus subterraneus obscurus, angustus [Це можна сказати словом

о аЬгс, - місце підземне, темне й тісне (лат.)].

z

Бездна Дух єсть в Человѣкѣ,

Вод всѣх ширшій и небес;

Не насытиш тілі во вѣкы,

Что плѣняет Зрак шчес.

аггсюду-то Скука, внутр скрежет, тоска, печаль,

аггсюду неситость, и с Каплѣ Жар паче встал.

Знай: не будет сыт плотским Дух.

3.

со роде плотскій! невѣжды!

Доколѣ ты тяжкосерд?с

Возведи сердечны вѣжды,

Глянь виспр под небесну Твердь.

Чему ты не ищеш знать, что то зовется Бог?

Чему не толчеш, чтоб увйдѣть его ТЫ мог?

Бездну Бездна удовлит вдруг.

Haec cantilena non est quidem grandis lapis, sed plane pusillus lapillus, non inutilis ad aedificandam tamen pietatem. Habet certe sdntillam intus; non omnino caret ade ad exdndendas carnis cupiditates, et aliquantum similis iis silidbus, quibus olim apud Judaeos fiebat drcumcisio585. Adhaesimus mundo, immersi sumus carni, intricati тоїс <ях|жг|аат той ЬісфоЛои. Verum si saepius tentemus, est spes fore, ut aliquando eludamus sursumque exiliamus для насигценіа586.

[Ця пісня - не великий камінь, а дуже маленький камінець, проте небезкорисний для виховання благочестя. Усередині він, поза сумнівом, має іскорку та й не позбавлений леза, щоб вирізати плотські пристрасті; він трохи схожий на ті кремені, за допомогою яких в юдеїв колись робили обрізання. Ми прив'язані до світу, ми занурились у плоть, заплутались у софізмах диявола. Утім, якщо будемо частіше робити спроби, то є надія, що коли-небудь з них таки виплутаємось і піднімемося вгору [для насищеніа].

76

[До Харкова, від 25 червня 1867 p.]

Вселюбезнѣйшій друже, Міхайло Іванович!

со ісгинной вашей ко мнѣ любвѣ не сумнюся, что она желает о нынѣшном моим знать собрагценіи. Моя теперь Rusticatio [село] в Курежѣ587. In solitudine non solus, in otio negotiosus, in absentia praesens, in jadura integer, in tristitia pacatus [У самотині не самотній, у бездіяльності діяльний, у відсутності присутній, у катастрофі неушкоджений, у скорботі втішений].

с Recordare vocabuli Ло<; [Пригадай слово Ло<; (низький, приземкуватий)

(лат., гр.)].

Вы вао понимаете, развѣ in jactura int[eger], id est з...588 ростерялся; повѣрте, толь нечаянной выхор вихватил меня с Купянских сгепов, что, кромѣ ютки да бурки кирёйной, ничегсо не взял. со этой бурѣ послѣ поговорим. А negotiositas [робота] моя вся состойт... да вѣдь вы ж знаете... в борбѣ с скукою. Если б кто посгоронній de начитал, без сомнѣніа, сказал бы: чорт тебѣ виноват, если доброволнсо всѣх дѣл убѣгаешь.

Смѣшніи мнѣ, душа моя, этіи умйшкы! Оны не разсуждают, что бѣс скукы подобен да и есгь он внутренной вихор, кой тѣм бурнѣе поривает, чем легшое перо или очеретину схватит, и чем далѣй за легкосгь свою подаіотся ему, тѣм безпокойнѣе станет, в то время когда Імпет589 по Імпетѣ сгремителнѣе раждается, разсѣвая, как прах, и обрагцая без конца590, как листвіе, вожделѣнія душы, волнуюгцойся и неутвержденной. Что ж это за лѣкарсгво? Да и, кромѣ тогсо, оны толксо по тих мѣст разумѣют скуку, пока она нас принуждает mutare terras alio sole calentes [змінювати землі на ті, гцо їх зігріває інше сонце], и, желая уврачевать, совѣтуют (ut Horatius tuus ait) multa jaculari brevi aevo591. Atque istud ipsum est torquieri hoc daemone [як каже твій Горацій, багато досягти за коротке життя. Але якраз це й означає терзатися цим демоном]. И что есть скука, развѣ неудоволствіе? Коль же она вездѣ по всем розлилась! Non satisfadt tibi tua doctrina? habes hunc Daemona. Male me habet, quod parum sum Musicus? quod parum laudor? patior plagas et colaphizor? Quod jam sum senex? Quassor, ni boni consulo. Irascor propter improbitatem inimicorum et obtredatorum? Non illi, sed Daemon me inquietat idem. Quid mors, paupertas, morbi? Quid quod ludibria omnibus sumus? Quod spes evanesdt in posterum? His omnibus an non misere anima tanquam venti labro quodam sublata ac turbine exagitata quassatur? [Тебе не вдовольняє твоя наука? І в тобі сидить той-таки демон. Мені прикро, що я не досить музикальний? Що мене мало хвалять? Що зношу удари й ганьбу? Що я вже старий? Незадоволений тим, що мені щось не подобається? Роздратований з огляду на безчесну поведінку ворогів та ганьбителів? Не вони, а той-таки біс завдає мені клопоту. А що як прийде смерть, бідність, хвороба? Нас непокоїть, що ва шкилюють із нас, що слабне надія на майбутнє? Хіба душа не страждає від усього цього найжалюгіднішим маніром, так, ніби її підхоплює порив вітру й кружляє вихор?]

Вот, душа моя, как я разумѣю скуку, а не то толксо, что вселюбезних моих разговоров не наслаждаюсь. И