Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Carissime Michael!

Vidi spectaculum e vespertinis precibus vixdum finitis evocatus, idque turn lugubre, turn ridiculum, turn pudendum. Unde, inquis, tibi risus sufficiebat, ubi conclamabatur? aut conclamatum est? An non haec importuna? Tace, carissime, ac paululum me audi. Non ego sum Cyclope477 immanior; imo sentio singularem quandam mihi inesse humanitatem каі тгіѵ фіЛаѵѲратіаѵ, sed, crede mihi, suppudebat videre quosdam sane quam muliebriter ululare. Quos, ita me Deus amet, in ipso Trojae excidio478 si tantis tamque foemineis fletibus indulgere conspicerem, non sane virtutis eos quidquam habere existimarem. Ergo fugi ex templo, tantum pudorem non ferens, cum viderem ipsos eos lamentari, quorum erat ceteros in hunc modum flentes cohibere. Heu pietas! heu prisca sapientia! Tantisne lacrumis lugere mortem carnalem, quae tantum abest, ut sit fugienda, qui vel paulum sanae mentis habeat, ut omnium periculorum malorumque unicus ac certissimus portus sit putanda? Unde illis haec opinio? Ex S[anctis] Literis, dices. Sed quonam loco? Animi mortem miseram esse videre licet plus satis in S[anctis] Libris; corporis mortem usquam mihi legisse explorandam esse haud sane memini, neque in philosophorum scriptis. Si ipse adfuisses, non sane temperasses a lacrumis. Sed hoc fedsses exemplo aliorum permotus, non rei dignitate. Sic adolescentia semper apud nos corrumpitur exemplis stupidissimorum virorum senumque. O tempora! o mores479! Abbas jam expiravit480; plebs cursitat plorans; ego rideo et simul lugeo animo. Rideo stultitiam hominum, eandem lugeo. Vale, mi carissime, ac te quantum potes abducere cura a corruptissimo vulgo!

Tuus condisdpulus Gregor[ius] S[abbin],

*

Найдорожчий Михайле!

Щойно закінчилася вечірня молитва, як мене викликали, і я став свідком видовища - і видовища сумного, хоч і смішного та ганебного. Звідкіля це, скажеш, у тебе вийшло смішне, коли був загальний плач? Хіба це не дивно? Мовчи, мій найдорожчий, і трохи мене послухай. Я ж не лютіший за циклопа. Навпаки, я визнаю, що мені властива якась особлива гуманність і людяність, але, повір, мені було соромно бачити, як дехто майже по-жіночому голосив. Якби, Господи прости, при самій загибелі Трої я побачив, що люди настільки віддаються жіночому плачу, то я, без сумніву, подумав би, що в них немає анітрохи мужності. Тому я втік із храму, бо не міг знести такої ганьби, дивлячись, як голосно плачуть ті, котрим слід було б утримувати від плачу інших. Де благочестя? Де стара мудрість? Хіба слід такими сльозами оплакувати тілесну смерть, якої аж ніяк не слід уникати і яку кожен, у кого є бодай дрібка здорового глузду, має визнати єдиним і найнадійнішим виходом з усіх небезпек і нещасть? Звідки в них така думка? Ти скажеш - зі Святого Письма. Але в якому місці? Що смерть духовна - нещастя, про це зі Святого Письма можна довідатись більш ніж достатньо, але що тілесну смерть слід оплакувати - я не пам'ятаю, щоб коли-небудь читав про це у Святому Письмі або в книгах філософів. Якби ти сам був там, то, звісно, не втримався б від сліз. Але ти зробив би це під впливом прикладу інших, а не з огляду на суть справи. Так юнацтво завжди в нас псують приклади напрочуд нерозумних мужів і старих людей. О часи! О звичаї! Ігумен помер, народ метушиться, плачучи; я сміюся, а заразом і плачу в душі. Сміюся з людської глупоти, її ж і оплакую. Бувай здоров, мій найдорожчий, і, наскільки можна, намагайся триматись осторонь від страшенно розбещеної черні!

Твій товариш по навчанню Григор[ій] Сав[ич].

60

[Харків, 8 листопада 1763 p.]

Carissime adolescens mi МісІіаёІ, єй ттоаттк!

Nempe satellitii dux regi proximus esse Assolet et regis proximus ora videt.

Sic tuus et МісІіаёІ princeps Dux, proximus illi,

Qui Deus est Jacob481, adstat et ora videt.

Numinis obtutum porro quisnam aspicit? Audi,

Dilectus Christi discipulus quid ait:

Пад o ацартаѵсоѵ ой цг|7тотє сйракеѵ айтоѵ, ойЬ' еуѵсо айтоѵ...482

Quo magis hanc terram fugiens peccata relinques,

Hoc propior poteris Numinis ore frui.

Tag цеѵ pLOTLKag e^co єкраААє церіцѵад.

Ayiog єстт' ovxcog, yalav o катафроѵагѵ.

Macte nova virtute Dei: sic itur ad astra;

Quid tibi cum terra? Nil habet ilia boni.

Abjectis curis, quibus ardet futile vulgus,

Verus es, d) Міх«лЛ, aemulus Angelicus:

Sed, МісІіаёІ! vis excellentia dona Dei? Ergo

Eximius vulgi temptor ut esse queas,

Акоиє та and каддіад.

*

Sed acdpe ista quoque, non de summis, ut ajunt, labris.

Angelus est in carne quidem, sed spiritus ille est;

Carne latet Christus, sed Deus ille tamen.

Temne voluptates, et eris mihi magnus Apollo483:

Imo mihi princeps ille атоатф/ос484 eris.

Crede tamen, licet haud capis haec, et postea dices Mendacem, aut fuero magnus Apollo tibi.

Vale, cariss[ime] ac angelicum diem angelice transige.

Log сгищааѲгітгід Грг)у6ріод o Еа(3(3іѵ.

1763, ilia heri haec manus

7Т£7ТОІГ)Ка.

Nov[embris] 8.

*

Найдорожчий мій юначе Михайле, будь щасливий!

Той, хто очолює варту, найближче стоїть до царя,

Бачить найкраще такий і обличчя цареве.

Так і верховний твій вождь Михаїл щонайближчий до того,

Хто є Бог Якова. Поруч стоїть він, лице споглядаючи.

Хто ж, окрім нього, бачить божественний лик?

Слухай, що каже улюблений учень Христа:

Всяк, хто грішить, той ніколи не бачив Його,

Той і не знає його...

Отже, що більше, цураючись світу, ти уникаєш гріхів,

То споглядаєш ти ближче лице божества.

Кинь-бо турботи земні!

Стань-бо ти справді святим.

Радий новій я чесноті твоїй! Так ти сягнеш до зірок.

Що тобі тут на землі? Доброго тут немає.

Кинувши справи, якими чернь легковажна живе,

Станеш ти янголів справжнім суперником.

Адже, Михайле, ти прагнеш Божих найвищих дарів?

А щоби можна було звичаї черні відкинути,

Слухай, що зараз скажу від щирого серця тобі.

*

Та не сприйми це позверхньо, як кажуть, пригубивши.

Хай і утілений янгол, є ж бо він духом однак,

В тілі сховався Христос, але все ж він є Богом.

Кинь насолоди - і будеш мені Аполлоном великим,

Можна сказати і більше - великим стратегом.

Вір же мені, хоч і важко тобі це збагнути: може, назвеш

Брехуном, а може, буду тобі Аполлоном великим.

Мій найдорожчий, бувай, і янгола день проживи, наче янгол485!

Твій товариш по навчанню Григорій Савич.

1763, перший вірш я написав учора, другий - сьогодні вранці, 8 листопада

61

[Харків, 22 листопада 1763 p.]

Carissimo Michael і, pacem in Domino!

In lucem me