Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

53

[Харків, вересень - жовтень 1763 p.]

Salve, thesaure margaritorum438 sophisticorum!

Cum animi arma sunt carnalibus longe potiora cumque tu philosophia ilia navonAiQL a summo vertice ad talos usque pulchre munitus ceteros haud mediocriter territas profligasque, ego autem tuus amicus nunquam mari, quod ajunt, guttam adspersi, id est nunquam quidquam contuli ad tuam armaturam, aliisque tantopere conferentibus ipse sum асгицроАос, visum est tentare, possimne ego quoque, hoc in genere plane asinus ad lyram439, vel paulum inservire ac gratificari. Acdpe igitur quandam ratiodnandi formulam dictam Sophistis au£,o|aevr]v, id est augescentem440.

Ea est haec:

Quam quis mutuo pecuniam sumpsit, earn alius solvere non debet pro eo; ego autem a te imberbis sumpsi, et nunc p[ost] quinquennium factus sum alius, utpote barbatus. Ergo...441 Quodsi barba, ut fortassis dices, essentiam rei non mutat, quae est invisibilis, acdpe hoc modo:

Judaeus cum essem sumpsi aurum mutuo, ergo factus Christianus non debeo solvere.

Syllogizo sic:

Mutata essentia, plane fit ex uno тф esse aliud; sed cum essentia sit invisibilis et proinde spiritus, spiritu autem Christianus in totum immutatur atque alius fit442: ergo qui Judaeus sumpserat, non reddet factus Christicola. Sed videris mihi me cum centum centuriis bisulcarum tuarum distinctionum adoriri; proinde Thrasonem Terentianum imitatus non post prindpia, ut ille443, cavebo, sed in angulum me abdens haec timidi Poloni more in te eminus jaculor444. Vale, "a" xa)v стофісттагѵ. Sophistarum asinus Gregor[ius].

*

Здрастуй, скарбе софістичних перлин!

Духовна зброя сильніша за тілесну, і ти, чудово з голови до ніг озброєний філософією, цим усеозброєнням, безмірно лякаєш і примушуєш тікати інших. Я ж, твій друг, ніколи навіть і краплі, як кажуть, не пролив у море, тобто ніколи нічим не сприяв твоєму озброєнню; тоді як інші допомагають тобі, сам я не корисний тобі. Тому я вирішив спробувати, чи не зможу я, дарма що розуміюся на цьому, як осел на лірі, хоч трохи тобі прислужитися. Відтак прийми від мене одну схему судження, яку софісти називають ай£,о|аеѵг]ѵ, тобто зростаюча.

Ось вона:

Якщо хтось позичив гроші, то інший не повинен за нього їх повертати. Я взяв у тебе гроші ще безбородим, а тепер, через п'ять років, я став іншим, а саме - з бородою. Отже... Якщо ти, може, скажеш, що борода не змінює суті справи, тоді візьми судження в такому вигляді:

я позичив золото, бувши іудеєм, отже, ставши християнином, не повинен його повертати.

Будую такий силогізм:

Зі зміною суті одне стає іншим за своїм буттям; але оскільки суть є невидимою, а тому духовною, за духом же християнин цілком змінюється й стає іншим, - отже, той, хто позичив гроші, бувши іудеєм, не повинен платити, ставши християнином. Та мені здається, ти виступаєш супроти мене із сотнею сотень твоїх парнокопитних; тому, наслідуючи Теренцієвого Тразона, я буду обережний і не під кінець, як він, а від самого початку, подібно до боягузливого Полонія, залізу в куток і здалека пущу в тебе свою стрілу. Бувай здоров, альфо софістів! Осел серед софістів Григор[ій].

54

[Харків, вересень - жовтень 1763 p.]

Мі Мі сії аё I! macte virtute!

Tres adeo Christi miles sibi conspicit hostes445,

Cum quibus assiduo bella gerenda videt.

Primus es huic hostis, tu simia, Munde, fucata;

Tu, quem Dux noster pulchra sepulchra vocat446.

Alter blanda caro mulier, quae tempore nullo Ad mala desistit solicitare virum.

At reliquis gravior Cacodaemon tertius hostis,

Stultitiae genitor, qua venit omne malum,

Eja tyro Christi, gladium tibi cude! memento,

Militiam vitam hanc esse memento jugem447.

Tuus veteranus commilito Gregjorius] Sabbin.

*

Мій Михайле, хвала тобі!

Трьох ворогів бачить воїн Христа,

З ними йому воювати довіку.

Першим ворогом - ти, нарум'янена мавпо, світе,

Що побіленим гробом називає тебе наш Пан.

Другим ворогом - тіло жіноче звабливе,

Завжди мужа воно спокушає до злого.

Третім ворогом, вкрай небезпечним, - злий демон,

Він-бо батько глупоти, а від неї ж усяке зло.

Ну, вояче Христа! Приготуй собі меч!

Знай, що наше життя - безугавна борня448.

Твій старий військовий товариш Григ[орій] Савич.

55

[Харків, травень - червень 1763 p.]

Salve, benevolentissimum animal mi Michael!

Inveni portum, spes et fortuna valete:

Sat me lusistis, ludite nunc alios.

Elegans in primis distichon hoc vel hoc nomine videri potest, quod usurpatum est a doctissimo, quisquis ille fuit, viro, qui errores Жилблазовы eloquentissime449, planeque homerice descripsit; nec dubito quin tibi quoque sit pladturum. Id nos jambitis exercitationis gratia sic reddidimus:

lam tango portum, spes vale fortunaque:

Lusisse sat me, ceteros nunc ludite.

Conabimur vertere etiam dimetris, si aspirarint Musae:

Portus recepit me in sinum

O spes vale fortunaque:

Me desinatis ludere,

Nunc ceteros jam ludite.

Sed tentemus alternis quoque ludere; tu, mi philomuse, Musas invoca, qui illis litare soles, si forte faverint:

Jam me quietus portus in sinu fovet,

O spes vale fortunaque!

Nolo esse lusus amplius vobis, sat est:

Nunc ceteros jam ludite.

Minimum abfuit, quin hallutinaremur. Verum optimus est error, ubi in discendo erratur. Saepeque malum bonum est. Quid? Sat ne tibi videor luisse poenam? Quas, ais, poenas? Quia heri non praestiti, quod promiseram, quamquam quidem sub conditione tanquam praesdus promiseram. Invisi enim sacrificum Доментѣевского Gregorium, hominem mihi amicissimum, et cujus ingenium vehementer amo, ut nihil interim dicam de dotibus ejus, nihil de eruditione. Ergo quae eramus tecum heri praesentes cum praesente disserturi, licet alia fortassis erant futura, quam hie sunt; tamen, ut quomodocunque pensaremus illam аттоосгі]уооіаѵ, haec tibi impraesentiarum alacres valde ac laeti illivimus. Ceterum cum Nicolao nostro450 ut colloquar secretum de vestra simultate, cape tempus. Confido fore, ut vos rursum recondliem. Quid duldus amore et concordia? Novi simplicissimum tuum innoxiumque ingenium, sed tamen amicorum errata dexteritate corrigere aut ferre, si leviuscula sunt, debemus.

Tuus Greg[orius] Sabbin.

*

Здрастуй, найдоброзичливіша істото, мій Михайле!

Я знайшов гавань, прощайте, надіє і щастя!

Досить ви бавились мною, бавтесь тепер уже іншими.

Цей напрочуд вишуканий двовірш запозичено в того невідомого автора, котрий, хто б він не був, досить красномовно й докладно описав гомерівським віршем [Жилблазовы] блукання; я не сумніваюсь, що він і