Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Tui desideratissimus Greg[orius] Sab[bin],

Diplomate Alexandri Magni involvi strenam, Diplomate Dato de libertate Slavonicae olim genti525, si credere fas est, quod optimum est omen.

Vale, salve.

*

Здрастуй, найдорожчий для мене з найдорожчих, найдорогоцінніший Михайле!

Посилаю тобі новорічний подарунок, хапай шапку; оголошую тебе вільним, взявши за руку. Що за новорічний подарунок, - скажеш ти, - коли Нового року немає? І хіба без шапки був досі Михайло? Так, Новий рік минув, вислухай мене!

"Після численних днів день наступив ясний".

Для мене й для тебе - Новий рік, бо новим є й Сатурнів час, бо сьогодні ми живемо життям Кроноса, то хіба не годиться послати подарунок? І хіба немає у тебе шапки? Закликаю тебе до шапки, тобто до свободи. Але ти не тільки одягни шапку, а й пов'яжи поясом свої чресла. І візьми палицю, або жезл, або скіпетр, як це зробив Ізраїль, виходячи з Єгипту, і споживай не агнця, а цей сир [який я тобі посилаю], залишивши прокляту Барбаянську землю, і будь вільним у новій землі. Радій, найдорожчий, і мені якнайшвидше відпиши. Прагну твоїх листів більше, ніж тих найсолодших листів, яких я досі був позбавлений. Ти разом із Захарією поруш мовчанку.

Дуже прагну до тебе. Григ[орій] Сав[ич].

Подарунок я загорнув у грамоту Олександра Великого, яку, наскільки цьому можна вірити, було дано, щоб забезпечити свободу слов'янському народові, що я вважаю доброю ознакою.

Прощавай, бувай здоров!

68

[Харків, лютий - травень 1764 p.]

Salve GrjaauQg цои, Michael pretiosissime!

Narrabo tibi quaedam, si non utilia, certe non turpia. Facessat enim turpitudo a nobis omnis! Post Sanctam Аеітоируіаѵ heri invitatus forte praeteriens a quodam sum Monacho, homine non ex eorum quidem numero, qui laicos lascivia superant, sed tetrico, ac solitudinis unice amante et sobrietatis, каї фіЛо(31(ЗЛф. Is laetus me екЬе^ацеѵод coepit queri de morbo, quem nec ipse, utpote et internum et nuperum, nosset. Dum quaeritur genus morbi, narrat ille, se olim habuisse uxorculam et liberos, deinde summo dolore amisisse omnia. Sese ex illo tempore semper petere solitudinem, turbam sibi esse odiosam. Nam post mortem eorum, se quidquam laetitiae sensisse, nunquam meminisse. Ne plura persequar, cognovi ilium, a Daemonio xf]c Литті] c summe excruciari, quem vulgo melancholicum vocitant. Hoc, inquit, tristior fio, quod et mihi simile fatum fore, conjicio. Hie ego: quomodo, quaeso? Daemonium, ait, ter imo quater allisam terrae, me et socru mea spectante exanimavit uxorculam. Et causam postea repetiit, unde daemonium esset ingressus. Uterque nostrum, ait, summopere sumus perterriti ex domus incendio: hinc daemon in illam introiit metus, vulgo Переполох526.

Dum consulo homini, prope ipse perii. Coepi consolari, ad me invitavi, offero vinum, recusat. Dum quaerimus causam colloquii, de molestiis murium coepi ipse queri, perrodi ab ipsis supernum solum, penetrare in cubiculum. O pessimum, inquit, ттооуѵсінткоѵ. Breviter: ex colloquio plurimum mihi de suo daemonio partidpavit. Ut enim to тіѵгица тГ]с ттооѵі; іас fadle impuris

salacibusque dialogis transfundit in familiarem, sic mihi iste suum spiritum; adeo refert, quocum consuetudinem quotidianam habeas, quem audias. In verbis uniuscujusque spiritus sive bonus sive malus latet. Quae dum haurimus, spiritum imbibimus. To ouv Ьаіцоѵюѵ тГ]с Лйтті]с mire coepit me cruciare, nunc mortis metu, nunc malorum in posterum eventuum; coepi enim protinus hariolari sic: hoc fecerant mihi mures Perejasloviae, et ejedus sum cum maximo dolore e seminario527, ergo etc. Sic in domo ejus (циріаЬа exemplorum suppeditavit) fadum erat, et mortuus est. Atque hoc modo, mellitissime Michael, toto me die Sophista528 Daemon ille exercuit et hue allusi dicens tibi heri: нѣчто мнѣ печално было529. Rogasti: Как? Было, inquam, нѣчто. Digressis vobis heri ubi obdormivi, in insomnio me persequitur Daemoniacus; effugio, te aggreditur; tibi dum succurro, rursum in ilium inddo, impetum ejus in me derivans ac vix salvatus sum. Exoritur aliud somnium, sed tutius et sanius nimirum, ut opinor, jam mente ad pristinum statum redeunte. Visus sum confidenter ire cum pretiosissima et artificiosissima lancea argentea ad aulam quandam magnificam, Satellitibus in statione stantibus passim adeo, ut tamen nemo me auderet impedire. Ubi ad pulchram portam aulae est ventum; rogant me quidam, ut certos aliquot Poetae (non memini cujus) interpreter et commenter versus, ad propellendum taedium facientes. Occepi, et maximam vim lacrumarum effudi, damans: "Кто мнѣ даст море слез?530" Quae, inquam, insania hoc a Poetis petere praeterito Deo? Si ubique Deus est, si in hoc vitro (testam531 vitrum de terra tollens) est Deus, si nusquam non est, "аще в нем живем и"532 etc., quid petis aliunde solatium, et non ex te ipso533, qui omnium creaturarum es optima? Et similia. Hie somno solutus protinus incinui: "водна звѣра во утробѣ"534 etc. Deinde laetus valde sum factus. Et an non tibi videor fuisse in visceribus marinae belluae, si AtiokoAutitlkoc звѣр535 est diabolus? Certe diabolum existimo inter alias affectiones xriv Литті]v; cum quibus spiritibus pulchrum et duldssimum puto mihi dimicare.

Vale, carrissime! ac mihi commilito esto.

Tuus Gregor[ius] S[abbin],

Rescribe tria verba, quando enim vidi tuos?

*

Здрастуй, мій скарбе, найдорогоцінніший Михайле!

Розкажу тобі дещо, коли й не корисне, то й не ганебне. Нехай залишить нас усе ганебне! Учора після святої літургії мене по дорозі запросив до себе один чернець, не з тих, котрі в розпусті перевершують і мирян, а людина похмура, любитель самотності й тверезості, книголюб. Він із радістю мене прийняв та й почав був скаржитись на хворобу, якої він і сам не знав, оскільки вона внутрішня й з'явилась недавно. Пояснюючи, що це за хвороба, він розповів, що мав він колись жінку й дітей, потім, на превелике своє горе, усе втратив. З того часу він завжди шукає самотності, юрба стала для нього нестерпна. Після їхньої смерті він не пам'ятає, щоб коли-небудь відчував радість. Коротко кажучи, я зрозумів, що його страшенно мучить демон печалі, котрого зазвичай називають бісом меланхолії. "Я стаю тим смутніший, - каже він, - чим більше думаю, що й на мене чекає та сама доля". "Яким чином, скажи на милість?" - питаю я. "Біс на очах у мене й моєї тещі три, навіть чотири рази звалив на землю мою жінку й позбавив її життя". А далі назвав і причину того, чому напав біс. "Обоє ми, - сказав він,