Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Нас coepi vitae prima elementa puer.

Altera nox post orta fuit, qua, Christe Deus mi,

In me natus erat Spiritus ille tuus.

Nam mea frustra genitrix enixa fuit, ni

Tu genuisses me, o lux mea, vita mea!

Reversus in museum meum a quodam amico ac memoria recolens natalem meum, coepi simul cogitare, quam plena malorum vita est mortalium, ut mihi quidem haud quaquam absurde divinasse videantur, qui dicerent, puerum recens natum ideo statim incipere plorare, quod jam turn tanquam praesentiret, quantum calamitatum agmen semel ei in vita esset subeundum486. Haec animo solus volvens, non putavi sapientis esse hanc noctem, qua quondam natus ploraveram, poculis aut id genus noxiis nugis dedicare atque auspicari; sed parum abfuit, quin nunc quoque solverer in lacrumas, considerans, quam miserum animal sit homo, cui scintilla lucis Christi non affulgeat in Cimmeriis his mundanae stultitiae tenebris487. Tauxa evvoarv hos versiculos fed, tibique egregio amico communicandos esse judicavi, partim quod diu jam nostro more non sumus collocuti ас prope аттоосліуоооі sumus, licet animo te quidem quotidie conspido; partim quod admonendum amidssime putavi, ut omnibus vulgaribus nugis relictis tanto ardentius eum ambiamus, in quo sunt omnes thesauri xfjg стофіад quique solus, amicus nobis fadus, omnes vitae hujus amaritudines edulcare potest, dicens: Eyco еіці цеѲ' йцагѵ, каі oubelg каѲ' u|_ui)v4SS. Vale, omnium cariss[ime]! Tuus сш|а|аа()і]тг|с Greg[orius] S[abbin],

No[v]embr[is] 22.1763, noctu.

*

Найдорожчому Михайлові мир у Господі!

Колись у цю ніч привела мене мати на світ.

Цієї-бо ночі подав я і перші ознаки життя.

А другої ночі, о Христе, мій Боже,

В мені народився твій Дух Пресвятий,

Бо марно би мати моя народила мене,

Якби не родив мене Ти, о світло моє, о життя489!

Повернувшись до свого музею й згадавши про свій день народження, про який нагадав мені один друг і власна пам'ять, я почав думати про те, як сповнене злигоднями життя смертних. Мені здався зовсім не безглуздим чийсь здогад, нібито щойно народжена дитина одразу ж починає плакати тому, що вже тоді ніби передчуває, на які лиха доведеться їй перегодом наразити ся.

Міркуючи про це на самоті, я вирішив, що не годиться мудрецеві ту ніч, коли він, народившись, почав плакати, відзначати келихами чи якимось іншим безглуздям; навпаки, я й тепер мало не заплакав, думаючи про те, яке ж бо нещасне створіння - людина, котрій у цьому кімерійському мороці мирської глупоти не зблиснула іскра Христового світла. Міркуючи про це, я склав ось ці вірші й вирішив надіслати їх тобі, моєму чудовому другові, почасти тому, що ми вже давно не вели між собою бесіди так, як у нас заведено, і стали майже мовчазними, хоч душею я щодня тебе бачу, а почасти тому, що я мав на думці найдружнішим способом нагадати тобі про те, що ми повинні, облишивши всі звичайні та ниці дрібниці, тим палкіше линути до того, в кого є всі скарби мудрості і який лиш один, ставши нашим другом, зможе усолоджувати всі прикрощі цього життя, кажучи: я з вами, і ніхто проти вас. Бувай здоров, найдорожчий з усіх! Твій товариш по навчанню Григ[орій] С[авич].

22 листопада 1763 року, вночі.

62

[Харків, кінець листопада 1763 p.]

Salve mea voluptas, Michael duldssime!

Nempe, ut ajunt homines, tantum est paradisus amoenus,

Duldter ut solus vivere possit homo.

Quidam, quidnam sit sapientia vera rogatus,

Esse tibi socium dixit et esse parem490.

Sic491 paradisus erit sapienti quaelibet ora,

Quaelibet urbs, tellus quaelibet atque domus492.

Haec, o mi carissime, prandens scripsi, nihil minus patiens, quam solitudinis taedium; quod nunquam eram fadurus, si in ullud то)ѵ стофагѵ сгицттоспоѵ venissem493. Ingenue tibi fateor homini ingenuo nihil esse gravius, quam opiparum convivium, praesertim ubi цсоростофоі494 primas tenent. Nunc felix sum et haec ridens post principia, ut ajunt, scripsi ad te, quem praesens praesentem spedasse ac locutus esse mihi videtur. Vale, mi anime!

Tuus сги|а|ааѲг]тт]д Грг]у6р[юд] E[a(3(3iv].

*

Люди подейкують: рай, мов, настільки прекрасний,

Що в ньому приємно жити навіть на самоті.

Коли ж одного мудреця питали про мудрість справдешню,

Той відповів: спільником бути собі, рівнею бути собі.

Отже, для мудрого раєм стане будь-який берег,

Будь-яке місто, будь-який дім і земля495.

Це, мій дорогий, я написав за сніданком, страждаючи не від чого іншого, як від нудьги самотності. Цього не сталося б, якби я пішов на той знаний бенкет мудреців. Щиросердно тобі признаюся, що для шляхетної людини ніщо не є таким тяжким, як пишний бенкет, особливо коли на ньому перші місця посідають дурномудрі. Тепер же я щасливий і, посміявшись урешті-решт із цього, написав тобі, кого я ніби бачу перед собою і з ким ніби говорю. Бувай здоров, моя душе!

Твій товариш по навчанню Григоріій] Сіавич].

63

[Харків, кінець листопада 1763 p.J

Salve adolescens animo meo carissime!

Michael ейуеѵесттате.

Nisi me fallit animus, sentio rursum cooriri in me invidiam, turn propter meam tecum amidtiam singularem, turn ob dicta quaedam, quae a me solent dici in ludo graecanico. Videlicet sic mundus est, ut quod ipse facere nequeat, aliis invideat. Verum prope est, ut illud dicam: 7тѲархеІѵ ЬєТ Ѳеф цаАЛоѵ, r) аѵѲратои;496. Non quaerimus gloriam ab illis, sed та той Ѳеой, et mihi aut to Cfjv o Xolcttoc497, f) а7тоѲаѵе1ѵ. Vid et vincam timorem, Patre et ejus Filio propugnante. An ego invidiam non feram, cum nostri Abrahamitid majores haec dicebant olim: ой ЬиѵацеѲа у ар гцаєи;, а еіЬоцеѵ каї тікойстацеѵ, ой ЛаЛеІѵ498. Qui nondum gaudet pro Christi nomine аті|аастѲг]ѵаі, is regno ejus haud est dignus499. Patiatur, qui volet in nomine avaritiae aut ambitionis, ego piae vitae gratia nisi hoc tantulum tulero, mollis ac stolidus fuero. Et quo pacto pretiosissimam rem amidtiam nandscantur, cum illud fugiunt, unde nascitur ilia? Ubi unquam inter avaros amidtia? Aut ambitiosos500? Ubi calorem invenias omni virtutum igni extincto? Ubi bonus odor in mortidna? Vivus sit oportet, si fragrare cupiat: vita nostra Deus est, qui nos calefadt ad virtutes, qua nihil amabilius, augustiusque. Ferendum est, orandum est, et nunquam praevalebit malignitas Sapientiae. Cum maxime premimur propter Christum, turn maxime praesentissimeque adest, ut admirabilem in nobis reddat suam virtutem. Tunc enim ad nos propriissime pertinent ilia apud Prophetam, quibus o (koc alloquitur athletam id