Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

має настати пришестя Христа: нехай вони прикрасять себе, щоб він, мов жених, знайшов їх готовими; крім того, він говорив, що сокира справна й готова до дії. Отже, це велика річ бути євангельським учителем? Так, мій найдорожчий Михайле, це не тільки велика річ, але й найвеличніша. Найнечесгивішою людиною був Ірод, до краю зіпсований своїми звичаями й вихованням, він звик до розкошів настільки, наскільки, як ми бачимо, звикли до них сучасні магнати, - але й він ["в сладость послушаше его"]. Настільки ж вірне те, що сказав Платон: "немає нічого приємнішого, ніж слухати істину". Я не високо шаную та поважаю не тільки таких царів, яким був Ірод, але навіть хороших царів; проте я шаную небесного навчителя, пророка, священика. Якщо велика справа - панувати над тілами, то куди більша - керувати душами. Важливо дарувати золото, як зазвичай роблять царі, але хіба не важливо вести до золота мудрості? Яку індійську перлину можна порівняти з таким най-коштовнішим камінням, як похвальна непорочність? Якщо важливо лікувати тіло, то чи не важливіше разом із тілом зберігати й людську душу цілою, здорового, незіпсованою? Але це буває тоді, коли кому-небудь пропонують і прищеплюють помірність - матір незайманості. Ці дві чесноти призводять до того, що очі в людини стають надзвичайно гострими, майже орлиними, ноги - дуже легкими, як в оленя, пам'ять - міцною та янгольською, розмисл - божественним, а не людським, а все тіло, нарешті, -чистим і вільним, гідним прийняття божественної мудрості, яка уникає порочного тіла, ніби бджола диму. А що ж мені сказати про невидимі блага душі? Це знає тільки той, хто має досвід. Інакше це не ввійде в серце. Коли Іван передавав таке, настільки велике, навчаючи про Христа, то хіба не по праву зветься найбільшим серед народжених жінками? Але дивись, якими подвигами він досяг цього, якими приготуваннями. Він не шукав палаців, не тікав юнаком у велелюдні й розкішні міста, не віддавався чревоугодництву, а пішов у пустиню, шукаючи лиш царства Божого, не дбаючи ані про одяг, ані про їжу, знаючи, що слуги Божі не будуть цього позбавлені, і що розкіш - головний ворог незайманості, яку єдину любить Христос і без якої ніхто не може бути допущений до таїнств царства Божого. Тому він був оповитий шкіряним поясом, суворо гамуючи розбещеність плоті. Зміцнений так, він був таким великим учителем у такому великому чертозі Божому. О найдорожчий, наслідуймо таких мужів! Будемо прагнути вершини, щоб оволодіти принаймні серединою. Прочитай проповідь нашого Гедеона, яку він виголосив у день його [Івана] кончини. Наприкінці, остання або передостання сторінка починається так: ["Глас слова..."], який - не знаю. Прощай, найдорож[чий]! Твій Григор[ій] С[авич].

52

[Харків, вересень - жовтень 1763 p.]

Salve mea voluptas, Michael cariss[ime!]

Legens Evagrii425 та цоѵахіка426, his prae ceteris visus sum esse delectatus, quae tibi quoque communico, tibi inquam, felidssimo Christianae Philosophiae candidato. Scis enim, carissime, saepenumero a me laudari тгіѵ стхоЛг]ѵ каі тгіѵ f)cruxL«v, тт]ѵ ті] той Хрісттой сюфіа £ѵЬіатоі[:к>исгаѵ, didque ipsum Christum fuisse prindpem тагѵ стхоЛасттікагѵ427. Sed audi nostrum Evagrium:

(ЗойЛг) тоіуаройѵ ауатщтк тоѵ |аоѵг)рг) (Зюѵ сЪс, ёсттіѵ аѵаЛа(Зе1ѵ каі етті та тг)д f)ca)XLa? аттотрехеіѵ трб7іаіа афед єкєі той костцои тад фроѵтйад -toutecttl айЛод есто, ставте, - іѵа тг)д ёк тойтсоѵ тарісттастесос; аЛЛбтрюд уеѵбцеѵод Ьиѵг)Ѳг)д г]сгихасгаі каЛах;428. Et non pauds post: Mri ауатщогѵс, о’ікг]сгаі цета аѵѲра)7ісоѵ йЛікыѵ - f) цоѵод olkel, f) цета аЬеЛфагѵ та>ѵ айЛсоѵ каі о|_ю(|)ооѵсі)ѵ стои429. Sed dices tu mihi: Non est mihi in animo monachatus, et quorsum mihi isthaec? Esto sane: quid tamen vetat angelica audire verba? Cum praesertim Christianorum vulgus male intelligit тоѵ цоѵахбѵ. Et vetus didum est: summum cape, et medium habebis430. Ego enim monachum summum Christi disdpulum existimo, qui plane praeceptori suo in omnibus similis est. Dices: at apostolus est major monacho. Fateor, sed tamen ipse hie Apostolus non fit, nisi ex monacho, qui quamdiu se solum regit, est monachus, sin alios quoque, indpit turn esse Apostolus. Christus dum erat in solitudine, цоѵахбд riv, id est plane immaterialis vel ut graed dicunt, аиЛос не вещёсгвен; et hinc est, quod monachi didi sunt angeli431 non quod extra corpus sint, sed quod corpori in totum valedixerunt, qui renes quoque exusserunt, ut jubet Moses432, et quorum portio (o кЛГ]оос) solus dominus, "егоже лице вину зрят"433. Quod tamen non fit, nisi post mortem434, id est ubi quis plane omnia terrestria ita relinquens defungitur, ut de illo did queat: "Енох же не обрѣтеся в живых"435 etc. Sed vale, duldssime, и ревнуй духовом вишшим436. Tuus сги|_і|_іа()і]ті]с Гоі]у[6оіос] E[a(3(3Lv]437.

*

Здрастуй, моя радосте, найдорожчий Михайле!

Коли я читав книгу Євагрія про чернецтво, то мені найбільше сподобались такі місця, про які повідомляю й тебе, найщасливішого кандидата християнської філософії. Адже ти знаєш, найдорожчий, що я часто вихваляв відпочинок і спокій, проведення часу в Христовій мудрості й називав самого Христа главою схоластів. Але послухай пораду нашого Євагрія: "Отже, вибирай і люби самотнє життя, яке дає змогу користуватися плодами спокою; залиш там мирські клопоти, тобто стань безплотним, безпристрасним, щоб, зробившись чужим усім нещастям, котрі походять від мирських турбот, ти зміг добре скористатися спокоєм". І трохи далі: "Не живи з людьми плотськими, або живи один, або з братами безплотними й однодумцями твоїми". Але ти мені скажені: я не думаю ставати ченцем, тому для чого це мені? Нехай і так, та чому б не послухати янгольських слів? Тим паче, що простий християнський люд неправильно розуміє ченців. До того ж існує старий афоризм: "Бери вершину й матимеш середину". Щодо мене, то я вважаю ченця найвищим учнем Христа, у всьому цілком подібним до свого наставника. Ти скажеш: але апостол вищий за ченця. Згоден, та сам апостол стає ним лише з ченця; поки він керує самим собою, він чернець, а коли починає керувати ще й іншими - стає апостолом. Христос, поки перебував у пустині, був ченцем, тобто майже безплотним, або, як кажуть греки, аиЛос [не вещёсгвен]. Цим пояснюється те, чому ченців називають янголами; не тому, що вони не мають тіла, а тому, що вони в усьому прощаються з тілом, навіть нирки випалюють, як велить Мойсей, тому що їхньою долею (о кЛГ]оос) є лише Господь ["егоже лице вину зрят"]. Однак це відбувається тільки після смерті, тобто тоді, коли хто-небудь, цілком залишивши все