Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Усе це дрібниці. Бувай здоров!

57

[Харків, вересень - жовтень 1763 p.]

ХаТрє, єрастціє цои тєттіД, каїфіЛтатє |аир|аг]£,!

Міх«лЛ фіЛ6|аоистє!

Cicadae rore pasd dicuntur. Proinde vehementer quadrat in hominem Musarum amicum vocari cicadam, cum Musica sacra nunc mons (юсюф6оос, nunc tons limpidissimus apellantur458. Imo et in arcanis nostris literis saepe mentio fit roris, quale est: "роса аермбнская"459 etc., pluviae, fontium saepissime, velut "снійде, яко дождь на руно..."460 et "ополчишася синове Ісраилсги при 12 исгочниках"461. Ніс est ille ros et aqua, quae sitientes potat ac refidt animas; quarum aquarum cum dilectissimus Christi disdpulus Ioannes in Evangelio fecisset mentionem, haec addit: "Сіє же глаголаше cЬ Дусѣ"462 etc. Quemadmodum enim ros, graece Ьростод, desuper cadens nihil plane in se pulveris habet, sed merissima ac purissima quaedam aeris sereni lacruma est, ita S[ancta] Christi doctrina nequidquam terrae est particeps, sed tota quanta est, spiritalis est, spiritus autem plane астсоцатод et immaterialis et hinc abstrusissime latet abditus veluti aqua in venis terrae, profanos fugiens oculos, donee percussa petra in fontem et scatebras erumpat463. Sed heu! quam pauci sunt ol тєттіуєд quamquam plena sunt omnia asinorum, qui turbidam amant nec bibunt, ut tuus ait Aristoteles, nisi prius turbent464; quantique greges porcorum, qui fontes oderunt, natura sua, kolvov et coenum quaerunt, humilia amant et palustria, cervosque ad fontes curre [...]465

Jam et formicae nomen oppido quam competit in verae sapientiae studiosum, sive intelligas formicas nostrates, tritici grana congerentes, sive septemptrionalis Indiae illas auriferas, quod aurum e montium cavernis egerant466; quas respiciens divus Basilius467 sic apud Erasmum nostrum ad suos nepotes loquitur: Quicquid ultra necessitatem usus superesset, sive id esset Lydia gleba468 sive formicarum auriferarum opus, hoc magis esse contemnendum, quo minus esset eo opus469. Audis in S[ancta] Scriptura panes nunc hordeaceos, nunc triticeos a Iesu frangi nunc plebi470, nunc discipulis471. Audis sapientiam vocari nunc margaritum, nunc aurum. Quod sicuti granum tritici e spica excutitur per boves triones, qualis fuit Lucas472; sicuti rursum aurum in altissimas terrae latebras abdidit Deus, ne porci conculcent473, suos autem scrutari jubet474. Christus talem tantamque indolem tuam in dies altius promoveat ad gloriam suam pordnis animabus inaccessam! Vale, amidssime sodalis475! Tuus Gregor[ius] Sabbin.

*

Здоров, люба моя цикадо й найдорожча мурашко!

Михайле, любителю Муз!

Кажуть, нібито цикади живляться росою. Тому дуже доречно людину, віддану Музам, назвати цикадою, оскільки святилищем Муз називається то гора росоносна, то найчистіше джерело. Ба більше - і в наших священних книгах незрідка згадується роса, наприклад ["роса аермбнекая"] та ін., і дуже часто говориться про дощ та джерело, як-от наприклад: ["снійде, яко дождь на руно..."] і ["ополчишася синове Ісраилсги при 12 исгочниках"]. Це та роса й та вода, що напуває й оновлює спраглі душі. Коли найулюбленіший учень Христа Іван згадує про ці води в Євангелії, він додає таке: ["Сіє же глаголаше со дусѣ"] та ін. Подібно до того, як роса, - по-грецьки ()6сюс, - яка падає згори, зовам не містить у собі пилу, а є ніби найчистіша, без домішок, сльоза погідного повітря, так і свята Христова наука геть непричетна до землі, а вся наскрізь духовна; дух же цілком безтілесний, нематеріальний, а тому таємно ховається в недоступних сферах, як вода в жилах землі, непомітна для звичайних очей, аж поки не вирветься у вигляді джерела або живого струмочка з розколини скелі. Та ба! як мало цикад, зате всюди повно ослів, що люблять каламутну воду й не п'ють, як каже твій Арістотель, доки не скаламутять воду. А скільки стад свиней, котрі за своєю вдачею ненавидять джерела, шукають нечистоти й бруд, люблять низькі й болотисті місцини, тоді як олені біжать до джерел.

Тому, хто вчиться справжньої мудрості, надзвичайно пасує і назва -мурашка, чи то коли мати на думці наших мурашок, що волочать пшеничні зерна, або знаних золотоносних мурашок Північної Індії, названих так тому, що вони тягли золото з гірських печер. Маючи їх на увазі, божественний Василій у нашого Еразма так говорить своїм нащадкам: "Робити те, в чому немає потреби, чи буде це лідійська брила, чи труд золотоносних мурашок, тим менше не слід, чим менше це потрібно". Ти чуєш у Святому Письмі, як Ісус ламає то ячмінні, то пшеничні хліби один раз для народу, другий раз для учнів. Ти чуєш, як мудрість називається то перлиною, то золотом. Вона, немов пшеничне зерно з колоса, вимолочується робочими волами, такими, як був Лука. Знову ж, як золото, ховає її Бог у найглибших тайниках землі, щоб не зневажали її свині, своїм же велить шукати. Таку й настільки велику твою здібність нехай возведе Христос на вищий ступінь до своєї слави, недоступної свинським душам. Бувай здоров, найдорожчий товаришу! Твій Григор[ій] Савич.

58

[Харків, вересень-жовтень (?) 1763 p.]

Salve mi carissime ФіАохрісттє,

Michael dulcissime!

Haec tua mens si dia facit, nae digna fadt se:

Non agitare quidem pulchrius ilia valet.

Non incerta fadt, sed certo spectat ocello,

Ut miserum ventrem vulgus inane colit!

Saepius haec facias: quid sandius hocce Ѳеатрф;

Sic Superi vivunt, sic сюфос omnis agit.

Saepius hanc speculam ascendas, licet unde videre,

Colluvies hominum quicquid in orbe gerit.

O me, cum aspicio te talia posse tenellum,

Cum maturus eris, gaudia quanta manent?

Acdpe quo semper finitur epistola verbo.

Quo, tibi qui mittit, non caret ipse: vale!

Tuus Gregor[ius] Sab[bin],

*

Здрастуй, мій найдорожчий Христолюбцю,

Михайле най солодший!

Як діє по-Божому дух твій, гідне це справді тебе:

Кращого діла йому годі собі уявити,

Бо відцуравшись дрібниць, хоче побачити він,

Як легковажна юрба дбає про черево нице.

Часто роби ти отак - що за театр цей святіше?

Роблять боги всі отак, роблять всі мудрі мужі.

Часто здіймайся на вежу, звідки побачити можна,

Чим переймається в світі всяка дрібнота людська.

О, я такий задоволений - в юності чиниш ти гідно,

Радощі ж будуть які, станеш ти мужем коли!

Слово ж прийми, що зринає наприкінці послання:

Бажаю тобі здоров'я, яким володію й сам476.

Твій Григор[ій] Сав[ич].

59

[Харків, 28