на голову, инші тримали за ноги, а чотирьох били мене так, що я стратив притомність. Коли я опритомнів, то не мав сили навіть підвестися. Тоді вхопив мене оден із них за волосся й підвів. Військовий жандар сказав мені: «Шкода тебе, скажи правду, і ми тебе пустимо». На це я (відповів: «Уже раз сказав, що нічого не знаю». Підчас того биття поломили на мені 4 палиці на кусники. Потім поставили мене під стіну, приклали до голови револьвер і почали числити: «Раз, два...». Я заплющив очі. Сержант крикнув, щоб я відкрив очі й дивився. Я відкрив очі і сказав: «Пбщо числити, можете мене відразу забити, бо я вам нічого не скажу, бо не знаю». Тоді схопив мене жандар за руку, заклав мені між пальці три олівці й так стиснув мені руку, що аж пальці тріщали, і питав мене, чи скажу. Я на то нічого не відповідав, лише кричав од болю. Тоді він мене пустив, наказавши зняти й засвітити лямпу, а инші повалили мене знова на лавку, а він почав мені лямкою пекти ноги. Припікав доти, поки я не зімлів. Мене прочутили водою і знова запитали, чи скажу. Я не обзивався. Тоді жандар почав мене так бити по плечах кольбою, що я аж впав на землю. Решта били мене палицями і штовхали так, що я не міг уже навіть .віддихувати, і мені вивалився язик, якого я навіть не мав сили втяпнути до уст. Тут прийшов Ґоровіц і наказав покласти мене на лавку і знова катували. Коли я з болю кричав, то Ґоровіц затикав мені до уст палмцю. Знов я зімлів. Це повторювалося кілька разів; били і зливали мене водою й довто випитували, чи оповім усе. Але я вже не відзивався. Ґоровіц схопив мене.за шию й почав з люттю душити, аж я посинів, а крім того, товк мене колінами попід груди. Нарешті стягнув мене з лавки на землю, і всі плювали на мене. Сказавши щось військовому жандареві, Ґоровіц звернувся до мене: «Слухай, най буде, що ти не винний і нічого не знаєш. Довідаєшся від Михайла Когута, чи то він підпалював, а рівнож хто ще з ним те робив, а завтра нам це роаповіш. Тоді тебе звільнимо». Я згодився, але він запитав мене, як я про те довідаюся. Я відповів: .«Слухай, Когуте, скажи, чи то ти підпалював, бо мені наказали, щоб я від тебе про те довідався; тоді мене випустять, а ти, може, дістанеш яких два місяці». Тоді Ґоровіц ударив мене в лице і сказав: «Хаме, хто так по дурному питає? Питай так: слухай, бачиш, як я дістав, але все таки не признався. Лише скажи, хто то підпалював, щоб я принаймні знав за кого терплю». Я згодився й попрохав, щоб до нас ніхто не приходив і більше нас не бив, бо инакше ніхто не зможе зі мною розмовляти. Ґоровіц приобіцяв, шо ніхто більше не буде нас бити, наказав мені одягнутися й навіть допоміг. Коли я одягався, то побачив, як попукала в мене шкіра. Він взяв мене попід руку й завів до товаришів нашої недолі, а що я не міг переступити через поріг, то наказав двом уланам, щоб мене перекинули через поріг. На переслухання покликали ще Миколу Кривоноса, але його вже не били, тільки наказали прислухатися до того, про що я буду говорити вночі з Котутом. Рано він мав їм те все оповісти. Кривоніс, вернувшись з переслухання, про все те мені розповів.. Я знав, що ніхто нічого не завинив, а тому нікого з товаришів не розпитував. Протягом пополудня й цілої ночі вже ніхто нас не бив. Проте рано мене покликали знова й запитали: «Що нового?» Я відповів, що ніхто нічого не знає. Мене знова роздягли й били так, що я аж чотири рази зімлів. Протоколу слідства не списували, бо, мовляв, я, як член У. В. 0., нічого їм не скажу, коли тверджу, що нічого не знаю. Мене так збили, що я не мав уже сили вернути до товаришів, і мене туди мусіли приволоктй.
Подібним способом скатували Михайла Когута, Степана Сабата, Омеляна. Боднар-чука, Михайла Пащака, Тимка Калаша й Михайла Почигайла. Вкладали навіть пальці між двері і стискали.
Так нас катували чотири дні й безнастанно випитували, де подівся Зеновій Ф.ур-дей. День перед тим родичі сховали його в сусіднім селі у кревних. Одначе, він, умово хорий, утік уночі від кревних і, вернувши до дому, ліг у клуні спати. Рано вояки, шукаючи людей до чищення коней, знайшли його, як він спав у клуні, і забрали до тої роботи. Як його провадили, то один міоневий поляк сказав воякам, що то власне й є той, кого довго шукають. Його закували і привели на переолухання. Тоді саме переслухували Михайла Когута. Його миттю викинули за двері і приступили до переслухання Фурдея. Когут, що стояв за дверима, чув частинно зізнання Фурдея. Зпочатку він нічото не відповідав, а коли його збили, то він почав зізнавати, шо всі підпали робив він і навіть якісь хрести він опалив. Вояк одвів Когута з сіней, і він уже більш нічого не чув; лише пізніше розповідали вояки, що Фурдей зізнавав, що головним командантом нашого села є я і що в лісі маємо 130 схованих карабінів. Фурдея перетримували цілком окремо від нас. Оден вояк, що стояв на варті коло Фурдея, оповідав нам пізніще да,-Доводився Фурдей. Він звернувся до того вояка: «Слухайте, дайте мені ту пукавку (карабін)». Колиж вояк запитав його, пбщо йому та річ, то той одітовів, що хотівби ходити такоамо з карабіном, як він. Нарешті приобіцяв оповісти файну казку, але яку перервав лімітно спізом: «Чуєш, брате мій?». Як він сидів заарештований, не давали йому їсти Portv повели його до ліоа шукати оті вигадані карабіни, де його й застрілили. Дістав, здається, револьверову кулю ззаду до голови. Забиття мотивовано тим, що, мовляв, Фурдей намагався втекти. Ось так згинув умово-хорий Зеяовій Фурдей,
Так нас катували чотири дні, а взагалі. військо було на селі сім день. Вояки зганяли людей (навіть 60—70-літніх) на роботу: чистити коней, молотити для них овес, а коли коні були нагодовані, мусіли всі клякати й молитися за їх едоровля, при чім немилосердно всіх били (тяжко збили Михайла Галія, о. Онуфрія). На селі примушували вояки людей клякати перед ними й молитися до них. Доказ: Пилип Гуда, а рівнож і йото батько Олекса. Вночі
