Пацифікація - Автор невідомий

щонайменше по 20 м. вівса; те збіжжя селяне мусіли були відвезти власними підводами до військових маґазияів у Теребовлі. За збіжжя та підводи нічого не заплатили. Крім того, знищили цілу низку селян подібним способом, як у селі Отарі Петликівці. Селяне мусіли дармо годувати уланів, які замовляли собі страви, насамперед курей та ще з білим піррям, бо, мовляв, з чорним це шкодить здоровлю, казали купувати для них цигарки, горілку та пиво. Карна експедиція примушувала селян підписувати декля-рації; зміст тих деклярацій зраджує мету, з якою вони написані. Ось така декларація : «ІІишківці, із. X. 1930. р. Деклярація. Нище підписані селяне села Пишківці тгідтверд-жуюТь що зрікаються будьяких протидержавних товариств і орґанізацій, таких організацій, як «'Пласт», «Лут», кооперативи «ТІросеіта», а також У. 0. В. А рівнож ручаються, що не буде в околиці ніяких підпалів стирг ані пожеж. Зрікаються рівнож ріжних виступів протидержавних і саботажів. Заручають рівнож цілковиту безпечність полякам, які мешкають у селі Пишківці. Це все заручають своїм майном і життям. Бємо чолом Річілосполитій Польській, Ясновельможному Президентові РПосп. Польськ. Іґнацієві Мосьціцкому, Маршалкові Пілсудекому. Рівночасно підтверджуємо, що мешканці села Пишківці не будуть мати ніяких претензій до кватирового відділу війська, як рівнож і до державної Каси». Слідують підписи. —

Треба зауважити, що по тих селах, де була карна експедіція, за виїмком одного випадку, до цього часу невисвітленого й дуже загадкового, саме в Петликівцях, не було ніяких підпалів.

*

Повіт Підгайці.

В Підгаєцькім повіті оперував від 28. IX. до 13. X. І930.р., відділ 9. полку з Теребовлі під проводом ротмістра Томашевското, поруч. Заремби та підофіцерів Ґоровіца й Ґута в селах: Оільце, коло Підгайці», Вербів, Голточі, Заставче, Носів, Лиса, Рудники,' Боків, Мурилів, Кутузів, Гайворонка.

До села Оільце, коло Підгаєць. прибув той відділ 28. IX. 1930. р. та розташувався лише в українських господарів. Розташувавшися казали улани українськім мешканцям чистити та поїти коні, при чім примушували до цього також і жінок. Коло 9.'год. вечера ввірвалися улани до помешкання Дмитра Колодницького, де відбувалося весілля й розігнали весільчан, а якийсь підофіцер почав питати за «молоду», бо він «хоче її розпочати», й «молода» мусіла була втікти. По розгоні весільчан, забрали з собою улани весільну музику і зі співом та криком пішли під дім «Просвіти», де містилася тутешня кооперативе. Покликали директора кооперативи й биттям примушували його, щоб одчинив крамницю кооперативи; колиж він усеж не хотів одчинити її, побили його улани карабінами, розбили замок у дверях, вдерлися до коопер. і, наказавши музиці грати, під її звуки знищили та зрабували товари. Товари, непотрібні їм, муку, сіль, збіжжя й т. п., зсипали на купу, змішали все разом і на останку поляли нафтою. Потім пішли улани до помешкання читальні «Просвіти» і, наказавши музиці грати біля дверей, знищили під звуки струментів ціле уряження читальні: декорації, образи, фіранки й т. д. Після того наказали музиці грати жалібного марша і під той марш пішли вулицями села до одної хати на кінці села, де влаштували собі забаву з танцями, підчас якої ходили по хатах, будили селян, шукаючи дівчат. Оеляне, в яких квартирували улани, ніби на наказ коменданта відділу, мусіли були давати кожному уланові горілку, дві печені курки, дві пачки найліпшого тютюну, пять злотих готівкою та 100 кґ. вівса для двох коней...

...Пяні улани казали возити їх з музиками по селі, причім виспівували ооромиць-ких пісень. Коменданти відділу не тілько не забороняли тих вибриків, але навіть оден із офіцерів увірвався вночі з вояками до помешкання тутешнього вчителя, Евстаха Вороневича, і з вигуками стріляв із револьверу до портрету Шевченка, що висів на стіні...

...Під проводом польового жандарма вдерлися улани до дому Петра Прешляка, страшенно його побили і знищили ціле хатнє урядження, убрання, білля, перини, подушки, двері, вікна, шафу, софу, столи й навіть маслобійку, спричинили тим' усім шкоду на 1400.— зл. Подібним способом знищили Івана Окіру (шкода на 200 зл.), Василя Дідурика (шкода на 600 зл.), при чому забрали два годинники і 200 кґ. вівса, і примусили купити для уланів напоїв на 72 зл. Нарешті забрали його разом із сином Володимиром і страшенно їх побили, при чому примушували батька, щоб власноручно бив нагайкою свого сина, після чого їх обидвох збили так, що аж зімліли. При тім були присутні поручник Заремба та вахмістер Ґоровіц...

m

До села Боків .прибув відділ кавалерії 9. полку уланів 4. X. 1930. р. і перебував там б день. Наочний свідок, а рівнож і жертва пацифікаційної акції, Василь Галій, уч. VIII. кл. ґімназії, так описує свої переживання підчас перебування того відділу на селі: «4. X. 1930. р. коло 4. год. рано збудили мене і мого колєґу, Дмитра Мирона, ще тоді в мене гостив, згуки карабінових стрілів, гранатових вибухів та кулеметів. Миттю зрозумів я, що та стрілянина означає, бо вже від кількох днів доходили до нас чутки про те, як поводяться карні експедиції по сусідніх селах, а тому ми швиденько вдяглися та вибігли на подвірря. Тут побачили ми, що багато людей зі страхом утікають не городи та до лісу. Бігли босі, роздягнені, без шапок, одне слово — хто тілько в чік ирвався з ліжка, при чому розпачливо кричали: «Боже, що то буде?». Ми з мої* товаришем побігли чим дуж до лісу, бо звідти, звідки втікали люде, було чути крик та лемент. По дорозі прилучився до нас мій товариш Онуфрій Когут, і ось так у трійку вбігли ми на подвірря господаря Йозефа Жендзяновського, забігли за будинок і розглядалися як би дістатися до лісу, що був у 5 хвилинах дороги. В ту мить побачили ми Миколу Броновського, який з протилежного боку вбіг на город перестрашений і рівнож втікав до лісу; ми на хвильку спинилися, бо хотіли побачити, чи це йому вдасться. Ввесь час ми чули страшні крики, плач, благання ратунку. Нараз побачили ми, що за Броновським, що вже був посеред городу, женеться 4-ох уланів із витягненими шаблями; з криками: «Отій ск... сину», улани догнали його та почали бити. Зпочатку він кричав, але потім крики затихли, і було лише чути звуки ударів. Ми думали скористати з того, що увага уланів була звернена на Броновського, й хотіли втікти до лісу і вже були перебігли через перший город, коли з лісу вискочили улани на конях і почали на нас стріляти та гнатися за нами. Тоді мої товариші сховалися в будинках, що були поблизу, а я кинувся назад, у напрямку