Пацифікація - Автор невідомий

За який тиждень по повороті гр. Федоришина до рідного села погоріли в сусідньому селі три стирти сіна. Поза тим навколо не було чути про ніякі инші саботажні вчинки.

У четвер, 9. жовтня, коло иягої пополудні, до села вїхало 130 уланів. Жовніри обставили село й пускали людий тільки до села. Хто виходив з села, завертали назад, бючи бияками, відчепленими від ціпів. S'ланів розташовано по оелі, Огаршина, ротмістер, поручник і плютонові, приїхала до громадського уряду та зараз розіслала по селі жовнірів із списком, щоб арештовувати селян. Двох жовнірів, озброєних карабінами й револьверами, заарештували гр. Федоришина. Вони зараз же запитали його, чи він називається Федоришин. Діставши притакливу відповідь, вони наказали йому йти з ними. Коли гр. Федоришин сказав їм, що він є американський громадянин, жовніри почали його грубо лаяти, як це вони взагалі звикли звертатися до українських селян, та наказали йти з ними. Привели гр. Федоришина на подвірря одного селянина та штовхнули до хліва. В хліві вже було 9 селян. Разом із гр. Федоришином і инппгміг з з ним заарештованими було 13.

Коло 8. години вечера почалася екзекуція.

Хлів сполучався зі стодолою дверми Через ці двері викликали поіменно одного за одним до стодоли. Заарештовані в хліві чули крізь стіни накази коменданта по польській "Лягай! Встати! Лягай!» Чули гук побоїв та стогони.

Гр. Федоришина покликали пятим. Увійшов він до стодоли. У стодолі було S жовнірів, коло дверей ще 4 на варті. В кутку сидів поручник. Федорошин звернувся до нього та спитав, чого він хоче від нього, подаючи йому американський паспорт. Поручник подивився на паспорт та сказав по польськи: «0, то ти американець. То ми будемо тебе бити по американський.

Трьох жовнірів обскочили гр. Федоришина, звязали йому ноги шнуром, ухопили за руки, стягнути штани й звалили на приготовану бочку. Відтак заткали йому уста шматою та почали бити бияками. Вило трьох жовнірів, рахуючи: раз-два-три, як це молотять збіжжя у трійку. Командант гукав на жовнірів: «Лепей! Лєпей ґо!»

По якомусь часі гр. Федоришин зімлів. Коли очутився, був він цілий обіллятий холодною водою. Жовніри знова клали його на бочку та били наново. Командант кричав: Дати йому ще разів сто.

Гр. Федоришин зімлів знова. -Знова очутився, знова зіллятий холодною водою, яку один жовнір черпав пут нею з приготованої бочки. Так його били тричі.

По третьому такому побою пр. Федоришин опинився в пивниці одного крамаря-жида, де вже були инші побиті селяие. Там держали їх до 2. пополудні другого дня. Всі страждали страшенно від мук, спраги й голоду. Рідня жертов приходила, щоб дати їм їсти або нитті, але вартові жовніри відганяли кожного, не даючи' навіть ближче підійти до пивниці.

В 2. годині пополудні 10. жовтая поручник заявив їм, що вони вільні. Вісьмох із них підвелися і спираючися на палиці, поилентали домів. Пятьох не могли підвестися власними силами, і їх відвезено домів підводами.

Прийшовши домів, гр. Федоришин ліг на ліжко і пролежав чотири дні, не можучи не то що встати, але навіть обернутися. В неділю 12. жовтня гр. Федоришин упросив одного селянина, щоби той поїхав до Вібрки по лікаря, але лікарі відмовилися їхати, щоб не бути свідками. 14. жовтня всіх побитих візвано до суду, де з них карний суддя списав протокол. Двох побитих лишилося у шпиталі в Бібрці, а гр. Федоришин наняв собі селянина, щоб той поміг йому доїхати до Варшави.

15. жовтня гр. Федорошин зголосився до американського консули в Варшаві. Тут два американські лікарі перевірили й описали побиття. Тут він заприсягнув зізнання ігро побій. Звідси його відіслано до американської амбасади, де йому сказано взяти готель та зателефонувати до амбасади на випадок нового клопоту. Гр. Федоришин поселився в готелі.

17. жовтня секретар амбасади заявив гр. Федоришинові, що він поїде з ним до рідного села. Виїхали 17. жовтня з Варшави. 18. жовтня приїхали до Львова, де вже на них чекав шофер із автом. Виїхали зі Львова до Бібрки гр. Федоришин і секретар амбасади. В Бібрці заїхали до староства. Секретар амбасади пішов до старости з документами гр. Федоришина, паспортом і посвідкою реєстрації. По півгодинній розмові виїхали до села. На селі секретар сказав гр. Федоришинові зібратися протягом години до виїзду з села, а сам пішов до' війта, де питав, чи гр. Федоришин замельдувався своєчасно у громадської старшини зі овоїм паспортом.

18. жовтня привіз секретар амбасади гр. Федоришина до Львова та виправив його на залізницю в дорогу до порту. З Берліна гр. Федоришин мав написати йому картку на знак, що переїхав границю без клопоту з польським урядом. Йому припо-ручено зголоситися в Вашингтоні в Департаменті Отейту.

Гр. Федоришин, домагаючися відшкодований, позиває Польщу.

Каиадійська ґазета «Manitoba Free Press», Winnipeg, 24. XII. 1930. оголошує статтю п. з. «Dr. Bey tells of persecutions in Galicia», в якій канадійський лікар Др. Дей, що вернув із Галичини, оповідає про свої переживання підчас «пацифікації».

Д-р Віллієм Фредерик Дей із Карльсбаду на Чехословаччині, який гостить тепер у Форґ Ґеррі Готелі, розказував сьогодні про ганебні умови, що панують тепер у Галичині, де українці, як він свідчить, терплять переслідування від поляків.

Д-р Дей практикував у Вінніпегу підчас великої війтгіт і останніх чотири роки перебував у Карльсбаді, славному європейському лічничому місті. Він прибув сюди, щоб одвідати своїх старих знайомих з нагоди Різдва й Нового Року.

В місяці жовтні, б. p., зявлялося імя д-ра Дея часто на сторінках усієї передової преси Центральної Евроии. Він оповів нині історію свого 'прославлення місцевим журналістам, зазначаючи, що подія, яка стала основою того, була найцікавіщою пригодою його цілого життя.

«Підчас одної моторової прогуткн по Галичині» — говорив д-р Дей, — «я звернув увагу на нелюдяні відносини в тому краю. По многих містечках і селах зганяли поляки місцевих українців і катували їх нелюдськи без ніякої видимої причини».

«Я вибрався якось на лікарську практику. В одному селі знайшов я пятнацять скатованих українських селян. Польські лікарі відмовили їм лікарської допомоги, а українських лікарів, які пробували їх обслужити, не допущено до них. Я заходився їх лікувати разом із чотирьма иншими медиками, але підчас цієї праці нас усіх заареш-

Читальня- «Просвіти; в Княгиничах,, пов Рогатин.

товано, запроторено до криміналу й обвинувачено у шпіонажі. Нам не дозволено порозумітися з собою взаїмно ні з адвокатом».

«Зроблено спробу закинути нам революційну роботу, німецький шпіонаж,