Пацифікація - Автор невідомий

З почуттям жаху і слабости, але й рівночасно з виправданням, що я не можу жахнутися перед цим остаточним безсумнівним доказом, я звернувся з проханням до ввічливих духівників, які доглядають покатовані жертви, щоб вони показали мені їх справжні покалічення. Тоді усунено бандажі і підкладки з вати, і я побачив на власні очі зсиніле живе тіло, збите перед чотирьма або пятьма тижнями в одну безобразну масу. Я маюфотоїрафії тих покалічена.

Цікаве те, що коли польська влада тут у Львові довідалася про існування тих фотографій, тоді перешукано не пльки український шпиталь, але й помешкання всіх українських лікарів. При тому польські урядники не питали, хто ті одинацять жертв. Поляки заперечують, мовляв, не було ніякого побою. Все, чого вони хотіли, це тільки знищити докази, себто, фотоґрафії. Справді, дивні заходи, щоб польська публика в Польщі і цілий світ не довідався про те, що сталося на українській землі.

По селах селяне були перелякані і не відважувалися говорити. Кожного, хто пробував випитувати їх, арештовано або не допущено. Хто тільки пробує дійти до правди, за тим ступає як тінь шатія польських шпиків, які вистоюють під його готелем і слідують скрізь за ним, як треба, то й автомобілем.

Містер Фарсон, кореспондент «Шикаго Дейлі Нюс», і я сам були переслідувані добірною бандою шпиків, яку ми швидко навчилися розпізнавати. Між ними була одна жінка в ґумових чоботах, яка переважну частину свого часу сиділа в передпокою готелю Жоржа. Містера Фарсона придержала поліція в селі Гаг, де були поповнені деякі з найгірших польських звірств, де скатовано багатьох селян, а один побитий конав од ран. 1 рівночасно та сама поліція буде вам поводитися супроти такого дослідника з безмежною гладкою чемністю і буде впевняти його з підлесливою ввічливістю, що там узагалі не було ніякого побою.

Головні факти про «пацифікацію України» були опубликовані в «Манчестер Ґардієн» перед кількома тижнями. Ці факти тепер вповні потверджені. Жертви, яких я бачив особисто — а саме, тих оЬинацять тут у шпиталі — це тіл/ьки кілька з дуже великого числа. Окрім тих оди-иацятьох е у Львові коло п ять десять жертв, які настільки видужали, що можуть ходити. Вони приходять щоденно до шпиталю для зміни бандажів або нових пластрів. Повне число побитих невідоме. Правдоподібно воно становить багато соток. Тих, що були побиті аж до тяжкого покалічення, мусить бути велике число, а так само неможливо сказати, скільки було вбитих. (Самі поляки признають, що були їх пятьох, одначе кажуть, що трьох1 із них вбито при спробі втечі, а двох згинуло, бо були слабі).

Але кількох згинуло таки від побою. Наприклад, Михайло Петрушка, що жив у селі Мости Великі, втікав з переляку, був зловлений і побитий. Тоді він знов вирвався, але його зловили. Він помер наслідком побою 25. жовтня. Селянин Тютько,. якого побито в Гаях, помер після того, як його цім тіло ечорніло від ударів.

Доконувані звірства були дуже ріжнородні і таксамо дуже ріжні були велитенські шкоди, вчинені головно 14. полком польської кавалерії. Багато молоденьких офіцерів того полку відпочивало в готелю Жоржа після гаких вправ у катованні селян. Раз-по-раз можна чути одно оповідання зід селян з тих численних сіл, що були «пацифіковані». Кавалерист або улани приходили, селян нападав переляк, дванацять, двацять або й пять-о,есять зпоміж них вояки зганяли до стодоли або до громадського будинку. Тоді кожного з них ловило по черзі кількох вояків, клали на стіл ібо лавку і били тяжкими палками, поки він не умлівав. Тоді обливано його водою і як він очунював, наново били. Також старших людей не щадили — один селянин, що має 62 роки, описував мені,- як його побили таким самим способом. Другого молодого чоловіка били трьома наворо-гами, а потім кинули до річки.

Иноді військо стріляло до селян, як вони втікали до ліса. Жінок і дітей теж побивали. Багато таких, що все ще цілком знесилені побоєм із перед кількох тижнів, лежать по власних хатах без одповідного лікарського догляду, тому що українським лікарям не дозволено відвідувати такі села. Села е так бережені польською поліцією, іцо всяка санітарна допомога неможлива. Таксамо розсліди щодо кількосте вбитих і покалічених, розпочаті самими українцями, тепер не можливі, бо хто спробує робити такі розсліди, того попросту арештують і, коли це польський підданий, запроторюють у тюрму.

Всі покатовані селям, яких я бачив, цілком невинні. Навіть поляки не підносять проти них ніякого обвинувачення. Били в таких повітах, де не було ніколи ніяких підпалів. Останніми місяцями українці підпалювали стирти і господарські будинки польських дідичів, але нема ніякого доказу, щоб хто з тих чоловіків, жінок і дітей, що були побиті, мав щонебудь до діла з тими випадками підпсиїів. Поляки перевели сотки арештів і може бути, що між заарештованими знайдеться дехто такий, що винен у підпалах. Але поміж підпсиїами і катованняМ нема ніякого дійсного, звязку і напевне нема ніякого порівнання».

Редакція «Свободи», Джерси Сити, Н. її., оголошує в ч. 263. 3 11. XI. 1930. звіт із розмови з Юстином Федоришином, жертвою польських звірств, що приїхав із Галичини. Слід зазначити, що в справі Ю. Федоришина американська амбасада в Варшаві вручила польському урядові вербальну ноту. Низче подаємо передрук статті із «Свободи».

Юсгин Федоришин, американський громадянин, родом із села Сарнпки, бобрець-кого повіту, в Галичині, перебуває постійно в Детройті, Мишиґен, приїхав був до рідного села 4. червня цього року. Зараз по приїзді на село гр. Федоришин зголосився до уряду, як того вимагають польські приписи, до місцевого уряду й староства, дав дві фотографії, і так далі. Побувши шість тижнів у рідному селі, він виїхав до Великого Любина за Львовом, щоб' лікувати ревматизмі ніг, який гр. Федоришинові не давав змоги ні працювати, ні брати участи у громадському житті. Одинока громадська діяльність, у якій він брав участь, це була поміч при стеленні підлоги в читальні в рідному селі. J' Любині Великім побув він від 15. серпня до кінця вересня, після чого вернувся до рідного села.

Підчас його неприсутності! в рідному селі державна поліція зробила ревізію в хаті його батька. Розбили багнетами шафу й забрали кілька чисел журналу «Червоної Калини*, хоч він дозволений польською цензурою і продається лублично по кіосках і по книгарнях. Рівнож зроблено тоді ревізію в хаті укінченого студента торговельної школи Володимира Василика та заарештовано його. Підчас ревізії ломішано збіжжя з сіном і пороблено инші