Пацифікація - Автор невідомий
Тоді пішли всі на обід, а нас лишили під вартою улаїнів, які плювали на нас, а коли хтось із нас просив дозволу вийти, то тото копали ногами. У другій годині прийшов військовий жандар (імя невідоме), і почали відчитувати та декого пускати на волю; увільнений мусів був проходити між двома рядами уланів, що стояли в сінях, тоді улани його били де попало. В хаті лишилося нас пятнацятеро, разом із священиком. Звільнених завели під стодолу (ми це бачили крізь вікно), де наказав капр. Ґут всім клякнути й молитися за здоровля ]>отмістра, «щоб довго жив і проклятих кабан у ф бив». Так само наказував молитися, «щоб кінь пана ротмістра добре їв та здоровий був». Люде і справді, змушені побоєм, так молилися. Підчас того оден улан із бритвою, а другий із машинкою, вистритували та виголювали всім, молодим і старим, пас через голову. Це все бачив сільський иостерунковий Смак і лише глузував із того. Потім усіх виголених і поострнжених завели до хати Еміля Кіряка, звідки по одітому викликали до клуні. Кожний мусів іти між двома рядами уланів, які били кіями. У клуні клали кожного на лавку, оден улан сідав на голову, а чотири инші били доти, доки він не страчував притомности. Онуфрія Когута і Дмитра М-нрона клали двічі, бо ті забули подякувати за побиття й гарненько вклонитися. Відтак усіх пустили до дому ледви живих. Штабовець Ґоровіц (жид) знова вивів нас на дорогу, наказав свящ. Петрові Ка-блакові стати попереду, а нам двійками за ним. Там ударив він мене знова залізною палицею по голові й розбив мені голову. Оящ. П. Каблакові наказав командувати, а иас бив ;по головах і плечах та примушував співати «Еще Польска не зґінела». Сам співав соромицьких пісень. Так під командою свяіценика II. Каблака йшли ми селом зі співом. Що-десять кроків, на наказ Ґоровіца, мусіли ми разом зі свящ. сідати на землю, при чому Ґоровіц нас бив по чому попало. На це все дивилися місцеві кольо-нїсти й тільки підсміхалися. Свідок — Михайло Галій, с. Олекси. Так завів нас Ґоровіц до -сільської хати, де всі мусіли роззутися й поскладати обув під одною стіною, а самі посідати під протилежну. Ґоровіц казав, що в усіх кабануф рівні ноги, й бив то підошвах усіх варварським способом. Врешті плюнув -і вийшов із хати. Лишилися лише сторожа за дверима. Всі були збиті й такі перестрашені тим варварством, що ніхто не міг промовити і словечка, тільки чути було тяжкі віддихи й болем переривані слова молитви до Бога про поміч. Деякі жовніри, а навіть і сторожа, від часу до часу входили до хати, били нас і плювали на нас, бо мовляв, ми — польська плю-вачка. Ввечері прийшов Ґоровіц, вигнав нас босих на купу каміння, наказав клякнути й молитися до місяця за здоровля їх коней і так нас бив, що ми мусіли були це виконати. Потім наказав вдавати, що ніби ми снимо і хропіти так, щоб аж коні полошилися, по стайнях. При тому Ґоровіц, раз-у-раз на» бив. Раптом гукав, що летить аероплян, і ми мусіли ховати голови до каміння, бо дуже бив, потім нагло казав вставати та сідати, а було між нами ще кількох закутих. Хоч усі вставали дуже швидко, а всеж бив він усіх немилосердно, і дехто від тяжких ударів не міг уже й підвестися. Нарешті закомандував: «До середини бігцем, марш», і ми мусити бігти, а він нас бив залізною палицею і завертав кілька разів. Наприкінці на наказ: «Бігти до халупи!», всі так швидко побігли, що цілий натови збився у дверях, і ніхто не міг дістатись до середини. Тут вже було справжнє пекло, бо били нас почім попало. А люде з поспіху пообдирали собі шкіру на ногах. Уночі ще приходили жовніри до хати і катували нас. Так минув перший день і ніч.
Другого дня прийшов польовий жандар і покликав мене на переслухання. Рівночасно покликав трьох сержантів і, як я підглядів, коли обернувся, подав ім- рукою знак, щоб мене добре вибили. Як я йшов за ними, то був вже приготований на все , тільки думкою благав Божої помочі. Запровадили мене до хати Івана Кривоноса, де мене всі обступили, а жандар сказав: «Скажи всю правду. а ТОДЇ дістанеш папір від п. ротмістра й підеш собі до дому». — (У нас у квітні і травні були два підпали: постерунку і кольоністів. У звязку з тим заарештували мене й мого товариша, Зиновія Фур-дея й одвезли до Бережан, де ми .пересиділи два з половиною місяці. Суд звільнив нас обох, із тото криміналу я вийшов здоровий, але мій товариш Фурдей збожеволів. Що він і справді був хорий, це може посвідчити заряд вязниці, а з часів волі — родина, ціле село та навіть лікар, д-р Явний із Підгаець). — Військовому жандареві я відповів, що буду говорити правду про все, що знаю. Він запитав: «Хто підпалив постерунок і кольоністів?» На це я відповів: «Я сидів заарештований, але суд, розглянувши справу, звільнив мене». Потім він сказав: «Слухай, ти! Ти жовнір, а я також жовнір. Даймо собі руки, бо ти належиш до У. В. 0.». Це я заперечив. Тоді він: «Припустимо, що ти не підпалював, але ти ж знаєш, хто це робив!» Я відповів, що не знаю й на нікого не можу наговорювати, бо з тими справами не маю нічого спільного. Якби навіть на кого наговорив, то це бувби наклеп. Сказав йому, що може мене навіть забити, то й тоді нічого не скажу, бо нічого не знаю. На це жандар одповів: «Ми тебе не забємо, але так тобі догодимо, що сам здохнеш». Тоді прискочили до мене сержанти і змушували мене роздягнутися, але я не хотів. Сержанти силою здерли з мене одяг і повалили на лавку. Оден сів мені
