Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

200 Сіканська (від лат. Sicanis), тобто сицилійська. Сицилію називали Сіканією з огляду на те, що свого часу туди переселилося іберійське плем'я сіканів (Sicani).

201 Див. прим. 129 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis». Під "просвіщен-ними" Сковорода, очевидно, має на думці найперше платоніків. Принаймні ще в ранньохристиянській традиції думку про вічність матерії асоціювали якраз із Платоном та його послідовниками. Наприклад, св. Феофіл Антіохійський писав (До Автоліка II, 4): Платон та його послідовники "вважають, що Бог та матерія безпочаткові й що остання співвічна Богові" [Феофила к Автолику книга вторая // Ранние отцы Церкви: Антология. - Брюссель, 1988. - С. 470]. Платонова думка про вічність матерії була відома в українській традиції, починаючи з перекладної хроніки Георгія Амартола [див.: Чижевський Д. Платон в Давній Русі // Чижевський Д. Філософські твори: У 4 т. - Київ, 2005. - Т. 2. - С. 61].

202 Дехто із середньовічних богословів, зокрема Беда Достойний (Venarabilis) (673-735), справді стверджував, що кінець світу настане в 1000-му році. Однак легенда про те, що напередодні 1000-го року очікування кінця світу набуло характеру колективного психозу, склалася аж у XV ст., коли есхатологічні настрої таки й справді мали в Європі неабияке поширення [див.: ГуревичА. Я. Категории средневековой культуры. - Москва, 1984. -С. 133]. Тим часом, скажімо, Іоаникій Галятовський стверджував, що біблійне пророкування про прихід антихриста не можна розуміти буквально, бо "ту певная личба фѣгуратне кладется за непевную личбу, тут през тысячу лѣт значится ввесь час до пристя антихрістова, в котором часѣ болше нежели тысяча лѣт знайдуєтся" [Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 124].

203 Пор.: "На першім поскоці кобила хомут зломала" [Франко, № 15061]. Так кажуть про невдалий початок.

204 Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 3.

205 Натурфілософам справді непросто було коментувати четвертий день креацїї. Наприклад, Феофан Прокопович писав: "На четвертий день повелінням Божої могутності засяяли світила: сонце, місяць, планети й зірки. Але про те, як це сталося, важко говорити. Серед багатьох авторів існує суперечка з цього питання. Дехто вважає, що небесні світила щодо субстанції були створені на перший день, а саме, коли було створено світло, а на четвертий день їх було наділено лише ясним світлом, власним рухом та здатністю переміщуватися" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 303].

206 Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 3.

(Ч Апокаліпсис 20: 2. Пор.: й итъ В/ЖА, вліЇа дрєвнАго, йже єств дывсмъ й слтлнЗ, й

СВА1^ Й Hd ТВКАфХ /Г^ТЪ.

207 Нім. der Spitzbube - 'нікчема' (від: Spitz - назва собачої породи; та Bube - 'хлопець'). Це слово набуло поширення за часів Тридцятилітньої війни (1618-1648 pp.). Тоді воно означало молодого вояка, який негідно поводився на полі бою.

208 Сковорода має на думці слова: й всп/івівє жє/Г^о (Четверта книга царств 6: 6).

209 "Вічний двигун" (лат.). Тут Сковорода говорить про уявну машину, яка, пущена в дію, безконечно виконувала б роботу без використання зовнішньої енергії (це неможливо, бо суперечить законові збереження енергії), або про знов-таки уявну машину, яка б перетворювала на роботу все тепло, взяте з навколишніх тіл (це неможливо, бо суперечить другому началу термодинаміки).

210 Згідно з алхімією, "філософський камінь" - це речовина, здатна перетворювати звичайні метали на золото. Починаючи з XIII ст., алхіміки стали приписувати "філософському каменеві" ще й здатність лікувати всі хвороби та продовжувати людське життя [див.: ИеаноеК.А. Многоликое средневековье. - Москва, 1996. - С. 284-285]. Михайло Ковалинський свідчив, що під час їхньої останньої зустрічі Сковорода казав: "Исканіе философскаго камня или превращеніе всѣх вещей в золото и содѣланіе состава из онаго, дабы продлить человѣческую жизнь до нескольких тысяч лѣт, есть остаток египетскаго плотолюбія, которое, не могши продлить жизни тѣлесной, при всѣх мудрованіях своих, нашло способ продолжать существованіе трупов человѣческих, извѣстных у нас под именем мумій".

211 Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 28: 10. Пор.: СЗЙдє икшвъ СЗ К/іЗда^а К/іатвєннлгш й йде въ ^лррЗнъ.

212 Перша книга Мойсеєва: Буття 3: 4.

213 Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 3.

214 Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 3.

215 У своїх міркуваннях щодо безглуздості буквального розуміння шестоднева Сковорода майже дослівно повторює Орігена, котрий писав (Про першопочатки, IV, 16): "Хто, маючи розум, подумає, що перший, другий і третій день, також вечір і ранок були без сонця, місяця та зірок, а в перший день - навіть і без неба? Хто настільки дурний, аби думати, що Бог, немов той хлібороб, насадив рай в Едемі на сході і в ньому створив дерево життя... І якщо сказано, що Бог увечері ходив у раю, а Адам сховався під деревом, то, я гадаю, ніхто не сумнівається, що ця розповідь образно вказує на якісь таємниці..." [Ориген. О началах. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 334].

216 Сковородинська критика Біблії не має нічого спільного з просвітницьким скепсисом стосовно Святого Письма. Як писав Георгій Кониський, коли лібертини стверджують, буцімто вони віднайшли "в словѣ Божієм нѣчто противорѣчнос и несходноє с єстественньїм разсужденієм и с исторіями гражданскими, то они тВм самым сущими невѣждами себе показуют... Не читали, видно, сій мнимыя мудрецы ни Іустина, философа и мученика, ни Иринея, ни Климента Александрійскаго, ни Тертуліана, ни Оригена, ни Лактанція, ни Аѳанасія Великаго, ни Кирилла, ни Авіустина. Єжели бы хотя єдинаго из сих отцев прочли, постыдились бы, конечно, о сих противорѣчіях и помишлять" [Кониський Г. Слово в день св. апостола Петра и Павла // Собраніе сочиненій Георгіа Конисскаго, архієпископа Бѣлорусскаго. - Санкт-Петербург, 1835. - Ч. 1. - С. 228]. Тим часом Сковорода, спираючись, зокрема, і на названих Кониським богословів, тлумачить позірні суперечності в Біблії (так звані