Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

13 Див. прим. 132 до діалогу «Кольцо».

14 Фразу "свѣт незаходимый" узято з церковних піснеспівів. Див., наприклад: "Вскую мя єси отринул, свѣте незаходяй" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. -Київ, 1646. - С. 445].

15 Як свідчить Діоген Даерцій (І, 62), свою старість Солон провів на Кіпрі, а помер, мавши вісімдесят років [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 82].

16 Можна пригадати розмову Солона з Крезом про те, хто з людей найгцасливіший, яку переповів Геродот (Історія, І, 29-32). У цій розмові, яка була добре відома старим українським письменникам [див., наприклад: Туптало Д. Слово в субботу четвертыя недВли Великаго поста // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. -Москва, 1782. - Ч. 1. - Арк. 41], Солон стверджував, що "крайньою межею людського життя" є 70 років, а найщасливіший той, хто "протягом усього життя посідає найбільшу кількість благ і щасливо закінчить життя", адже "у будь-якій справі треба зважати на кінець" [Дамоклів меч. Антична новела. - Київ, 1984. - С. 27]. Див. також Плутархові «Порівняльні життєписи» (Солон, XXXI).

17 Як правило, окреслення жизнь та житіє в нашій традиції фігурували нарізно. Наприклад, "жизнь" Георгія Кониського («Жизнь Георгіа Конисскаго») [див.: Жизнь Георгіа Конисскаго, архієпископа Бѣлорусскаго// Собраніе сочиненій Георгіа Конисскаго, архієпископа Бѣлорусскаго. - Санкт-Петербург, 1835. - Ч. 1. - С. IX-LXXXVIII], але "житіє" Паїсія Величковського [див.: Житіє и подвиги отца нашего старца Паісія, архимандрита модлавских святых монастырей Нямецкаго и Сѣкула // Житие и писания молдавского старца Паисия Величковского. - Москва, 1892. - С. 17-77]. Або й таке: Ілля Квітка називає біографію Йоасафа Горленка "житієм" («Житіє преосвященнаго єпископа Бѣлоградскаго Іоасафа Горленка...»), тимчасом як у книзі, де було надруковане це "житіє", фігурує окреслення "жизнь" [див.: Святитель Иоасаф Горленко, єпископ Белгородский и Обоян-ский (1705-1754). Материалы для биографии, собранные и изданные кн. Н. Д. Жевахо-вым. - Киев, 1909. - Т. 1. - Ч. III: Жизнь и деятельность святителя Иоасафа. - С. 253-278].

18 Очевидно, розрізняючи в такий спосіб житіє та жизнь, Сковорода має на думці заведене в шкільній моральній філософії розрізнення "вчинків людини", тобто всього, що вона робить, та "людських учинків", тобто того, що вона робить як істота, наділена вільною волею.

19 Див. прим. 158 до циклу «Басни Харьковскія».

20 Як зазначав Михайло Козачинський, ця Катонова любов дала привід недоброзичливцям називати його п'яницею [Козачинский М. Книга третья. Нравственная философия, или Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 362].

21 Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 2: 3. Пор.: нл гбрХ гднгс й въ дб/иъ вга икшв/іа. Сковорода розглядає віру як середину між безбожництвом та марновірством. Безпосереднім джерелом цієї думки міг бути трактат Плутарха «Про марновірство» [пор.: Плутарх. Моралии. О суеверии // Вестник древней истории. - 1979. - № 2. - С. 243]. Зрештою, вона була добре знана й у старій українській літературі. Див., наприклад: "Віра також є однією із цнот, до того ж засадничих, таких, що мають стосунок до самого Бога, а тому підлягає тим самим законам, що й інші цноти. Отже, як той, хто вірить замало, не має віри й не може отримати порятунку, так і той, хто вірить занадто, не має віри й так само не може бути врятований" [Examen obrony, to iest Odpis na script Obrona werificatii nazwany // Архив Юго-Западной России. - Киев, 1914. - Ч. I. - Т. VIII. - Вып. 1. - С. 579; пор.: Smotryc'kyj М. Obrona verificaciey// Collected Works of Meletij Smotryc'kyj / With an Introduction by David A. Frick. - Cambridge, Mass., 1987. - Vol. 1. - P. 452; див. про це: Соловій М. о., ЧСВВ. Мелетій Смотрицький як письменник. - Рим; Торонто, 1978. - Ч. II. -С. 261-262, 294].

22 Коментуючи цю думку Сковороди, Володимир Ерн зазначав: "Біблія - це цілокупність божественного Розуму, це вся Його незбагненна Премудрість" [Эрн В. Ф. Григорий Саввич Сковорода. Жизнь и учение. - Москва, 1912. - С. 275]. Платонічна традиція розуміння філософії як розмислу про душу, світ і Бога, принаймні від часів Ціцерона, Плутарха та Орігена, передбачала її поділ на три частини: етику, фізику й теологію. "Християнство, -як писав, наприклад, добре знаний Сковородою Євагрій Понтійський, - це наука нашого Спасителя Ісуса Христа, яка складається з діяльного, природного та богословського [любомудрія]" [Ееагрий Понтийский. Слово о духовном делании, или Монах// Ееагрий Понтийский. Аскетические и богословские творения. - Москва, 1994. - С. 96]. Ця традиція віддзеркалена в уявленні Сковороди про "три світи". Розмисл про мікрокосмос - етика, про макрокосмос - фізика (осягнення логосів та ейдосів Божого творива), а розмисл про Бога, теологія, - це не що інше, як розмисл про "символічний світ". Саме тому наш філософ і стверджував, що "християнський Бог є Біблія".

23 Див. прим. 78 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

24 Сковорода має на думці слова: И йспХстй в/иш і,л женбгс щ оуттъ свой^ъ вбдХ йкш р^ЬкХ, дл го въ рѣи/Ё потопйтъ (Апокаліпсис 12: 15).

25 Див.: Четверта книга царств 2: 11.

26 Див.: Четверта книга царств 6: 6.

27 Див.: Четверта книга царств 2: 14.

28 Див.: Книга Ісуса Навина 3: 15-17.

29 Див.: Книга Ісуса Навина 10: 13.

30 Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 3: 1, наст.

31 Богослови могилянського кола, трактуючи питання про кінець світу, виходили з того, що есхатологічні таємниці перебувають по той бік людського досвіду та знання. Наприклад, Феофілакт Лопатинський, різко критикуючи «Казання святого Кирила...» Стефана Зизанія, писав, що Кирило Єрусалимський не вважав за можливе знаття кінецьсвітньої таємниці, тимчасом як "лживый