Походи Богдана Хмельницького. 1648–1654 - Юрій Володимирович Сорока

на парад, аніж на важливу військову експедицію, був підхід війська, очолюваного коронним обозним Стефаном Чарнецьким, до стін Брацлава. Хіба сподівався Чарнецький на серйозний опір? Чарнецький, котрий щойно захопив добре укріплене містечко Тиманівку, залога якого здалася майже без бою після того, як все командування гарнізону зникло невідомо куди, ледве отримавши звістку про наближення польського війська. Але марно сподівався коронний обозний на ключі від міста. Брацлав зустрів нападників рівними лавами кінноти, вишикуваної у полі перед міськими укріпленнями, десятками гармат, націлених на поляків, піхотними сотнями на валах, готовими кинутися у бій за першим наказом наказного гетьмана Томиленка. Кілька атак, проведених Чарнецьким силами легкої кінноти не дали бажаного результату, а вогонь козацьких гармат змусив його відступати значно поспішніше, аби це було схоже на звичайне небажання піддавати ризику авангард. Навіть коли Чарнецький повернувся сюди на початку грудня, перемога не стала для нього занадто легкою — кількаденна запекла битва забрала не лише життя багатьох козаків, самого наказного гетьмана і навіть зятя Хмельницького, сотника Влиська. Погуляла смерть і рядами польського війська — кілька тисяч жовнірів і шляхти не дорахувався коронний обозний у своєму війську після того, як Богун, зачувши про прихід до поляків багатотисячної татарської орди, спалив Брацлав і відступив разом з козаками й міщанами до Умані.

Надто міцним горішком для поляків виявилась і укріплена вінницьким полковником Умань. Так само, як і кілька років тому, під час Вінницького протистояння, міцно засів Богун за міськими мурами. Так само, як і тоді був сповнений рішучості втримати місто і не віддати його ворогу навіть коли б приступом на нього йшла вся без винятку польська армія. Тільки цього разу Іван Федорович мав під своєю рукою не лише Вінницький полк. Тепер до нього приєдналися пошарпані останніми боями, але все ще цілком боєздатні Уманський і Брацлавський полки. Три лінії оборони пролягли спаленим Богуном передмістям. У згарища перетворилися й найближчі хутори, з яких ворог міг би чинити несподівані наскоки. Чистим гірським кришталем заблищали политі водою і перетворені лютим морозом на кригу вали Верхнього міста, де вирішив Богун витримати найважчий удар. Міць і надійність крижаної фортеці не піддавалися сумніву — на слизькі крижані вали неможливо було вдертися навіть за умови, що зверху тобі не намагаються вкоротити віку її захисники.

Шістнадцятого січня, у вівторок, пішли на приступ непокірної Умані польські хоругви. Лівий фланг зайняли німецькі й угорські піхотинці під проводом Лянцкоронського. Здійняли свої хижі хоботи гармати у центрі польського війська, націлились на прихованих за окопом козаків. Сам коронний гетьман командував артилерією і хоругвами центру. Різнобарвною комашнею вкрили скуту холодом землю драгуни подільського ловчого Кароля Потоцького. Дружно вдарили вони на козаків і… відступили, не в змозі щось зробити з чітко організованою обороною міста. Десятки й десятки бездиханних тіл, котрі ще годину тому були повними надій на майбутнє людьми, залишили вони під крижаними мурами, трупи коней і потрощену зброю. Але й тоді не припинилися невдачі польського війська. Ще не встигло сонце сісти за засніжений виднокрай, як швидка вилазка козаків на чолі з Богуном і Зеленським позбавила життя мало не тисячу жовнірів, потрощила і зіпсувала кілька десятків гармат, наробила паніки й сповнила тваринним жахом серця тих, кому пощастило вийти неушкодженим з — під козацьких клинків. Тепер було не зрозуміло, хто ж звір, а хто здобич? Кому, згідно з правилами ведення війни, потрібно оборонятися, а кому чинити потужний натиск, добиваючись перемоги? Відповідь була далеко неоднозначною. А козаки й не думали припиняти атак на вороже військо і наступного дня продовжили свої сміливі контратаки, і ще через день.

А ще через кілька днів відбулися події, котрі замалим не стали найбільшою трагедією для козацького війська, а Хмельницькому мало не коштували життя — гетьман, котрий з кількома полками поспішав на допомогу Богуну, несподівано потрапив у засідку коронного війська поблизу Охматова. Лише непересічний талант полководця допоміг Хмельницькому вийти переможцем у тій битві, а її наслідки перетворити якщо не на перемогу, то, принаймні, на бойову нічию. Польське військо нічого не змогло вдіяти з гетьманом і, поєднавши свої зусилля з п'ятдесятитисячною ордою Менглі—Ґерая, взялося перетворювати Брацлавщину на пустелю. П'ятдесят великих та малих міст ще зовсім недавно квітучого краю лягли руїнами до ніг поляків, десятки тисяч українського люду потяглися кривавим шляхом до Перекопу і невільницьких ринків, захоплені татарами у ясир. І хоча поляки схаменулися, зрозумівши, що втрачають контроль над озвірілими від можливості здобути легку здобич татарами, вплинути на хід подій вони вже не змогли. Весна, котра прийшла на Брацлавщину, застала край розореним так, як не могли розорити його за всю попередню історію тисячі нападників з різних країн.

Заключний період війни
Смерть гетьмана

Війна тривала. Наприкінці 1655 року значно змінилося міжнародне становище Речі Посполитої, і змінилося не у кращий бік. У війну проти польської корони вступила Швеція, яка була доволі потужним суперником для поляків. Вкупі з діями Хмельницького і Московського царства це ставило під загрозу сам факт існування польсько — литовської держави. Сторицею відплатила доля Польщі за страждання Брацлавщини. Страшним виявився для Речі Посполитої той рік, настільки страшним, що розмежував усю історію тієї великої й гордої європейської країни на «до» і «після» триклятої війни зі Шведським королівством, до якої призвели необдумані посягання Яна II Казимира на трон у Стокгольмі. Навіть загибель польського війська під Адріанополем під час битви з турками у сиву давнину, навіть поразка під Цецорою та програні Богдану Хмельницькому битви не могли порівнятися з трагічними для Польщі подіями 1655 року. З кількох напрямків почали шматувати тіло Речі Посполитої одразу кілька сильних противників. Князівство Литовське палало під смолоскипами стрільців князя Волконського і козаків відрядженого українським гетьманом ніжинського полковника Івана Золотаренка. З півночі шведський король Карл X переможним маршем пройшов польські воєводства й увійшов до Варшави, внаслідок чого останній з королів династії Ваза, повний горя Ян Казимир мусів рятувати своє життя, утікаючи до Сілезії. З заходу й півдня Речі Посполитій загрожували Семиграддя, Бранденбург, Молдова і Волощина. Зі сходу Хмельницький повторив свій похід 1649 року, вкотре обложивши Кам'янець, пройшовся Галичиною і зупинився під стінами Львова. Тепер він вимагав не лише визнання Козацької республіки в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. «До Вісли! Всю Русь, і Червону й Білу! Всі землі,