тоді, як зімлілих катованих одливали водою, а за хвилю зачиналися знова. Було жахливо чути ті крики. Коло 7. години знова викликали Ярослава Сену. Незабаром його принесли назад, а повели мене. По дорозі питали мене всяку всячину, між иншим і проте, чи маю я вже домовину та чи я сповідався. На подвіррі було щось із 100 поліцаїв. Всі вони були вже напідпитку і рвалися, як ті дикі звірі, до бійки. Навколо чути було алького-лем. Поліцай, про якого я вже згадував, що він мав вигляд атлета, схопив мене за ков-нір і потягнув до шопи. А що вже зовсім стемніло, то я думав, що оце мене під покрівцем темряви замордують. Я благав поліцая, щоб мене не бив, бо я вже двічі досить дістав. Він запитав: хто теб^ бив? Я відразу сказав, що вночі пан..., на що він враз мене перебив: «Що ти, скурвий сину, кажеш, що польська поліція бе? Ми тобі покажемо. Ти ще'не знаєш, що русини й поляки лише цілуються (під словом русини розумів він українців). Здійми окуляри! — сказав він. «Роздягнись, синку!», я роздягнувся. Все це відбувалося в темряві, лише иноді де-не-де блимали чиясь електричні лямпка. При світі лямпки я бачив, що частина поліції мала нагаї, а решта патика! Мене кинули на землю, розтягли руки, один поліцай став мені на ліву, другий на праву руку, а третій поставив ногу на голову. І ось так зачали мене знова бити. Я дуже кричав, і тоді той поліцай, що держав ногу на моїй голові, запхав мені до рота кінеці свого черевика, щоб я не міг кричати. Чи при цьому вони сиділи чи стояли на моїї ногах, цього я не знаю. Щось із 10 чи 15 поліцаїв оточили мене лежачого, і аж тоді по чалася справжня екзекуція з биттям та підрахунком ударів. Числили вони поволі, за той час, як нараховували один, падало не мене 2—з удари. Числено аж до 25 Кожний поліцай хотів бити, та ще до того хотів бути першим. По порції в 25 буків на ступила маленька перерва, а після неї наказав комендант дати мені нову порцію._ Ціе другої .порції я вже не перетерпів повністю при свідомости. Я зімлів. Згодом оповідалі мені инші вязні, які сиділи в пивниці під шопою, що й ця друга порція була такоя повна, себто — 25 ударів. Як я вийшов із тої шопи, я цього не знаю. Памятаю липи одно, що провадив мене той самий поліцай, який увесь час мене обробляв, а дорогон бив мене якимось тонким патиком по висках. Тої хвилі, коли мене бито, хотіла поліцій вивести з келії Данькова, але він заховався був під прічу, і замісць нього взяли з келі малодого Хладю. Той малий хлопчик зі страху перед побоєм сказав, що скаже все, чоп від нього зажадають, щоб його тільки не били. Між иншим сказав він, що той чорниі в окулярах — це думав він на мене — подер якісь папери й кинув їх у піч. Зараз ж> по тому закликали мене і один із поліцаїв крикнув: «Починку, ти подер, скурвий сину протидержавну брошуру і сховав — ми тобі зараз покажемо. Ти тепер напевно підеи спати». Я сказав, що я подер папери, але це не були ні протидержавні брошури, н щось небезпечне, а лише звичайні запрошення на збори, українською мовою писані А що за це дуже бють, коли в кого щось українською мовою писане знайдуть, тому ; й подер, що мав, і кинув у піч. Поліцаї, що вміли читати, відчинили піч і повитягало всі кавалки паперу, що я їх там кинув. Після цього комендант наказав всипати меи стільки, щоби я добре попамятав, а, може, й пішов би спати. Тоді відвели мене до якоїс: пивниці під шопою. За мною пішло кількох поліцаїв, але не з наваями, а вже з кара бінами. Я думав, що це вже прийшла моя остання година. Зі страху я ледви йшов, рухати руками й ногами було дуже тяжко. Тут мушу сказети, що сам Бог мені допомії В тому моменті почув я пронизливий свист. Це. свистів поліційний комісер. Мене по вели назад. Один із тих поліцаїв, що мене вели, копнув мене кілька разів ногою в жи віт і сказев: ми ще з тобою завтра побелакаемо. Десь коло 10. години, а може й 10,3( у ночі, прийшов до келії бурмістер міста Підгаєць і сказав до нес: ідіть до дому. Н< запит, чому нас так бито, він одповів, що нао В' ночі піймали коло хати пана Маліса якого ми ніби хотіли спалити. Треба сказати, що Маліс — це українець, і не буж ніякої причини йому щось робити. Ми зараз запримітили, що бурмістер оттак тількі собі говорить, щоб щось сказати, якось викрутитися.
Як тільки нас випустили, пішов я з Сеною до його хати, бо до дому боявся йти щоб мене вдруге не заарештувели. Ранком одпровадпв мене один товариш до дому, б< сам я вже не міг іти. Як тільки мене побечили знайомі жінки з моєї вулиці, зерез зачали були плакати. Оглядалися на мене й жидівки, як я проходив вулицею. Наслідком побою на поліції я дуже змінився. Як тільки я прийшов до дому, то впав на ліжко і пролежав 14- днів. До мене доходили чутки, кого й як катовано. Розповідали мені, щг в багатьох знайомих зроблено основні ревізії, а по ревізії їх заарештували і відвели до нового магістрату, що є поблизу старого. Нас тримали у старому магістраті. В новому магістраті всіх замикели до пивниць, що якрез під тою шопою, де нас бито. Всі крики, що ми їх майже безпереривно чули, походили від тих людей, що були замкнені в пивниці. їх там також катовано. Всі, що ще були зелишнлися здоровими, давали мені знати лро все, що діялось і що діється в місті. Найбільше побито магістра права блеису Яворського, бувшого сеймового посла, священика Михайла Білозорсьшго і д-ра ветеринарії Григорія Паріона та нотароького контщпгіента Когута.
Явороького заарештовано 23. вересня 1930 в 4. годині пополудні, себто, пізніще, як нас, але проте його дуже бито, безпереривно, раз у пивниці, а вдруге в шолі, в шші нагайкою,- а в пивниці карабіновою кольбою. Крім того, він дістав ще багато ударів по пятах, і його лаяли останніми словами. Його треба було декілька разів очучати. Так-оамо били й двох инших згаданих заарештованих, із тою лише ріжницею,
