Пацифікація - Автор невідомий

Коли стемніло, десь коло 5.30 год. вечера, прийшов до мене поліцай, засвітив електричну лямку впрост мені в очі й помалу, як кіт, наближався до мене, а потім почав мене бити по лиці, голові, під груди й копати ногами. Опісля заявив, що це ще не кінець, «пойдзбш зараз на пшеслуханє еще». І справді, «пшеслуханє» те відбулося. Потягли мене коло семої години з келії мов злочинця за рукав і затягли до маґістраць-кої шопи. В шопі було кільканацять поліцаїв, кожний із палкою або нагаем. Зі страшним галасом і прокльонами стягнули з мене пальто. В ревереиді кинули мене на землю. Кількох поліцаїв держали мене за голову й ноги, а решта била. Били нелюдськи, вигукуючи «на маш Українен». Щоб я не кричав, один із поліцаїв затуляв мені рота. Били понад чверть години. Напівпритомного підняли мене й почали шарпати та штовхати мене один до одного. Відтак відвели мене назад до келії

. До келії приходили гуртами поліцаї, одні глузували, другі давали моральну науку. Між иншим казали: «Ти не панотець, а бандит. Перше твоє посвячення не дійсне, а ось сьогоднішнє, що його ми тобі дали, оце дійсне. До сьогодні Польща шанувала права таких громадян як ти, гайдамако, від сьогодні тих прав шанувати не буде. Польща є надто сильна й закордону не боїться. До суду не звергайся, бо там оборони не знайдеш. А наколи ти те, що тут із тобою робили, розголосиш, то я перший переодягнуся в цивільний одяг і пущу тобі кулю до чола. України ніякої не було, нема й не буде. Ти жереш, сучий сину, польський хліб, а мрієш про Україну». Поліцаї наказували їх шанувати, бо вони сторожі держави й «готові кожної хвилі за вас «кабани» кров проляти». Ці моральні завваги тревали більше ніж годину. Зогиджували все, що є для людини найсвітлішого. Всіх тих «наук» я не міг затямити, бо тоді я був майже непритомний од страшного болю від побою.

, Скатованого привели мене пізно в ночі до команданта карної експедиції, був він в однсст[юю державної поліції; і він кількома вище згаданими словами привітав мене і сказав, як що я не змінюся, то ще раз приїдуть і ще битимуть. Опісля віддав мені геку з кореспонденцією і наказав іти до дому. Коли я проходив брамою громадського уряду, то поліція зробила кордон і рушничними прикладами била мене. І підчас ревізії, і підчас перегляду мого листування нічого протидержавного в мене не знайшли.

В нашому повіті тяжко побили, крім мене, ще й отця Антона Содомору, пароха Вербова, якого вдосвіта стягнули з ліжка; отця Василя Костюка, зав і лате ля' в Голго-чах, якому по тортурих казали землю їсти й питали: «чия це земля?»; отця Василя Голо-вінського, засідателя в Зарваниці, якому казали по тортурах співати «єще польска нє зґінела», а підчас биття кричали один до одного: «шукай за ниркою»; отця Євгена Мандзія, якому, крім нелюдського биття, кололи багнетами руки, а коли він умліваючи благав домашніх дати води, розлючені кати виляли на него Кипляче молоко іі киплячу картоплю, що стояла на кухні, Чим його сильно попарили.

о. Блозовськиу.

25. IX. 1930. р. сидів я біля столу і писав метрики. Чув я вже про те, шо до села приїхало 50 фір із поліцаями. Як раптом увійшли до моєї хати 4 поліцаї й зажадали видачі зброї. Я видав їм револьвер (на ношення якого мав дозвіл од влади) і стару поламану стрільбу. Тоді поліцаї зажадали видачі машинових крісів. Я відказав їм, що крісів ніколи й не бачив. У відповідь дістав я удар кольбою в чоло. Біль од удару, а ще вільше зневага мене — священика — вплинули на мене страшенно. Я спробував спинити напасників словами: «Як, ви бєте католицького священика?» Але поліцаї впали в якусь скажену лють. Троє з них почали бити мене що сили прикладами рушниць приказуючи: «А Ukrainę psiakrew budowałeś z nauczycielami i chłopami». Інстинктивно закривався я від ударів руками, в які четвертий поліцай колов мене багнетом. Били по голові, по лівім боці і грудях.

Приголомшений болем і нечуваною зневагою людини представниками влади, впав я в якусь духову депресію, а всеж підсвідомо рахував удари кольб і уколи штика. Всеж, скільки їх було всього не памятаю; я начислив щось із ЗО ударів, а 7 глибоких ран од багнета на руках і 2 рани на чолі свідчать про працю багнетом четвертого поліцая. Ховаючися від ударів, дістався я до кухні. Крав мене заляла, і я знесилений упав під кухонну піч. Присутні при тім побитті були: моя 60-літня сестра Еггенія Дур-кало, 16-літній син Володимир, п-літня дочка Іванна і 18-літня служниця Олена Петрик. До старенької сестри зверталися поліцаї «Ту stara kurwo!» а відганяючи дітей, що хотіли мені побитому дати води, били їх кольбами і тростинами та гукали на них «Psi synu!»

Коли я впав у кухні напівпритомний, посипалось на мене кухонне начиння, яке поліцаї збірали з плити й кухонних столів. Так потовкли об мене: 40 тарілок, W горнят, 20 склянок і т. д. На мене падали баняки, бритвани, горшки й инше. З плити виляли поліцаї на мене 2 великі баняки киплячих бараболь, що варилися для худоби, 2 самовари з окропом, горнець молока і решту страв, що варилися. Було це між 9Уз і 10Уі годиною перед полуднем. Великий російський самовар влучив мене в голову і омаль не розбив її. Ось так, укривши мене черепками побитого посуду, перевернули вони на мене ще два кухонні столи, кинули подертий сінник і подушки, а коли я, придушений цією купою, просив води, заборонили дітям подати мені напитися вигукуючи: «Jeszcze nie zdechniesz!» «Giń psiakrew bez wody!» а дітей відганяли від мене кольбами. Напівзімлілий чув я брязкіт розбитих шиб і тріск ломаної хатньої обстановки, яку знищили безпощадно. На поміч до них прийшов новий полінійний відділ і оден з новоприбулих сказав: «Dajcie temu staremu wody»!

Коли в мешканні було вже все поламано й порізано, крикнув до мене скатованого олен із поліцаїв: «Idz stary popie do stożków!» Я не міг рухнутися, привалений стосом побитого посуду, побитий, поколений, а ще попарений окропом. Тоді відізвався другий поліцай: «Daj mu spokój! Jemu i tak nieduże się należy!» Відтак звернувся до моєї 67-літньої сестри і, вдаривши її кольбою у груди,