Пацифікація - Автор невідомий

яко таку, а її членів, що, пробуваючи в підпіллі, борються за волю свого народу проти окупантів, вовн -рішили помститися за це на мирному населіенні Захід-ньої України. Робота пішла за певним, згори вже укладенним у Варшаві чи Львові, пляном. Колиб були правдиві твердження поляків, що вони виступають лише проти саботажів, то на ділі пацифікація малаб відбуватися лише по тих околицях, де такі саботажі відбувалися. Фактично ж оправа, стоїть инакше. Пацифікаційну акцію проводив польський уряд і там, де не було ані однощ .випадку саботажу. Поліція і військо пацифікують усіх, хто лиш під руку попаде, себто, хто не мав змоги заховатися десь у ліоа,х чи нетрях, куди не мала доступу ні поліція, ні військо. Пацифікують усіх без ріжниці віку, полу, заняття, стану, і пацифікують аж доти, доки село чи містечко не дасть своєї згоди та писемної заяви голосувати при виборах аа список число 1, себто, за Гіілсудским і його шатіею. 3. цього виходить, що започаткована польським урядом акція не була проти акцією проти УВО, а плянованим згори терором проти українського населення."

Тепер перейду до того, тцо сам переживав.

22. вересня ц. р. оголошено в Підгайцях стан облоги. Причиною до цього послужили саботажі. Якраз тої ночі призначено мене і ще двох моїх товаришів, Ярослава Сену й Володимира Данькова, на варту коло «Народного Дому», що її повнили члени

Кооператнпа «Спільна Праця» в Кадлубисках, пов. Броди, здемольована

карною експедицією.

«Сокола». Огорожа мала завданням стерегти дім, щоб його польські «сгшельци» в ночі не спалили. Завчасу прийшов я ще був до канцелярії товариства «Просвіти» і просив шефа, щоб він повідомив про нас урядово, що ми маємо повнити варту коло «Народного Дому». Він так і зробив, як я казав. Ввечері в 8 год ми пішли на варту. В місті не було нікого видко, крім «стшельцуф» і міської сторони. Міська сторожа складається виключно з поляків. Десь коло півночі прийшов до нас студент військової медицини з Варшави, Казимир Домбровскі, що тоді був на відпустці, і один нижчий урядовець, Бялоґорскі, і зажадали від нас виказок, що ми маємо право вартувати. Я заявив, що нам не треба ніяких виказок, бо в магістраті сказали, що від нас ніхто не буде ніяких р.иказок жадати. Тоді вони заявили, що вони є контрольорами варти, а тому мусять нас забрати до магістрату. Ми послухали й пішли. По дорозі прилучився до нас ще один урядник, а саме екзекутор Бурковскі, що цілий час ховався десь поблизу, з тією мабуть, метою, щоб нас ловити, колиб ми спробували тікати. Домбровскі і Бялоґорскі пояснили Вурковскому, що нас придержено тому, що ми не маємо лєґітимацій; коли ми прийшли до магістрату, тс в почекальні нас стрінув якийсь, мені незнайомий, поліцій-пий комендант, із виглядом атлета і з 3 медалями на грудях. У руці тримав він грубу палицю. Він,.увійшовши до кімнати, запитав присутніх дуже енергійно: «Де ті хлопці, що їх притримано?» Йому вказали на нас. Він зараз запитав, де арешт, що само собою означало, що він у тутешніх обставинах не орієнтується і тут уперше. В відповідь на це питання показав один із маґістратських урядників на двері і зараз же ті двері відчинив. Од самого поліцая чути було алькоголем, а його очі були взагалі не дуже ясні. Не знаю, від чого це було: чи від надмірного пиття, чи може з якої иншої причини, та в кожному разі очі його мали баранячий, напівзвірячий вираз. Він став біля дверей і гукну» на Ярослава Сену: «Холзь тутаїї, як сен на.зииаш?» Сена назвав сеі'е, а він на це ІІому сказав: «Ідзь». В той момент, коли Сіна переходив через поріг, поліцай хопнв палицю за другий кінець, підняв її вгору і замахнувся, щоб Сену вдарити по голові. Палиця зачепилася об стіну, це зменшило удар, що попав не на голову Сени, а на плечі. І він зник у темному отворі, похитуючись од удару. Тепер прийшла черга на нас двох, і міг по до|нііі одержали по одному сильному удару по руках. В арешті загнав він нас до кутка кімнати. Я впав па ирічу і скулився. Поліцай зачав бити нас иалп-цею :ta чергою, раз мене, раз Сену. Сена мав грубий плащ і рукою відбив багато ударів од мене, себе і Данькоиа. Биття було немилосердне. Палицю держав поліцай оГома руками за тонший кінець і при цьому стояв міцно на обох ногах, розставивши їх широко, щоб мати більший розмах. Я закрив собі-був рукою виски, щоб він не попав мене палицею туди і не іа'нв на місці. Удари спадали на мою руку. Один удар дістав я в готову за пухом. Далі вдарив він мене раз по новому коліні, а відтак обробляв палицею ввесь час моє праве рами, то другого дня було зовсім чорне й набігле кровю. При с'.иті поліцай побачив, шо його удари не дошкуляють Сені, а тому зачав він бити його палицею по готові. Сена дуже кричав, і тоді поліцай кинув його, зачинив за собою двері іі пішов. Як це довго т-|н'вало, я не знаю, в кожному разі тяглося це досить довго. Він пас бив, а ми страшенно кричали. Дехто, з тих, що вже були там замкнені, так настрашилися того, що зі страху не могли довший час говорити. Коли я опритомнів, то засвітив маленьку електричну лямпу, то її ми мали з собою на варті, і побачив, що келія була доволі маленька, може з на 2 метри. В одному куті на прічі лежали троє роздягнених хлопців, а на долівці на соломі лежали ше 4 особи. Разом із нами було всіх ш осіб. В келії було повно вошей, блощиць, блох і всякої нечистії, а до того всього нестерпна гаряч і задушне повітря. Ті три хлопці, шо лежали на прічі, були з Бібрки. їх задержано як підозрілих саботажників по дорозі до Зарваниці, як вони їхали на відпуст. Трьох із тих, що лежали на соломі, були волоцюги підозрілого тину. Четвертий, може, іГі-.літній хлопець, був із Носової, маленького села коло ГІідгаєць. і

Карна експедиція прийшла до нідгаецького повіту 22. вересня 1930. р. і відразу зайшла до села Вербова, яке найперше «снацифікувалп». В селі виглядала пацифікація приблизно так: — «Кожний дім обставлено 15 поліцаями. Одна частина їх нншпла со-ломянии дах на будинках, а друга копала в хаті яму, куда ссипала принесене иишими поліцаями збіжжя іі муку. Далі брали