Пацифікація - Автор невідомий

Передержали його там якийсь час, де вже було кілька побитих, а оаме: Микола Мандзевич, Йосиф та Роман Процишини й инші. Мого сина Івана по якомусь часі забрали на підводу Гринька Ґатія й повезли до Звенигороду. Били його дорогою на підводі, а також і в Звенигороді били кольбами в бік. В Звенитороді його тримали до вечера, а вечером знова повезли назад до Гаїв. В Гаях зачали його бити в стодолі Андрія Мельника. Здмкнули в стайні, викликали по одному до стодоли, клали на лавку, один із жовнірів тримав за голову, другий за ноги й били патиками, палицями й т. п. (чотири на одного — звичайно підстаршини). Побили так тяжко, що більшість із них хорі. На крик моїх дочок, Оофії й Катерини, і двох Дочок сестри, Дарини й Марини, які почали кричати на ґвалт, вибігли жовніри з стодоли й побили рівнож і їх. По екзекуції над сином ■ й «иншими, закликали мене й питали, яке становище я займаю у громаді. Я відповів, що я господарюю. На це вони витягнули якийсь папір і, присвітивши ліхтарем, прочитали його, кажучи нарешті: «Отій, щось є від коменданта». І почали мене бити, де попало. Це відбувалося на подвіррі Андрія Мельника 16. вересня ц. р.

Львів, 18. вересня 1930. р.

Іван Романишин (в. p.), Василь Романишин (в. p.).

Зовнішній вигляд будинку читальні «Просвіти» в Гаях, коло' Львова, ■ по «ревізії» 5. X. 1930.

Протоколярні зізнання про ляцькі звірства.

і.

Карна експедиція в Яворові на передмісті Нлконечнім.

14. полк язловецьких уланів прибув у неділю 5. жовтня ц. р. в пів пятої год. двома відділами з двох сторін і стійками окружив ціле передмістя. Розташувалися по хатах і стягали людей, яких вказала їм місцева державна поліція. Людей тих зібрали в читальні і по відповіднім «пшемувєню» викликали по одному, роздягали та били нагаями. Є дані, що екзекуцію виконували студенти техніки, переодягнені в військові уланські однострої. Нагаї шаліли від 10. год вечера до 4. год. рана. Прийшовши, улани насамперед запитали: де кооператива? — і знищили її. Справник кооперативи, 60-літній Іван Панчишин, дістав 20 нагаїв, Оенько Лялхж після побоїв бореться зі смертю, скле-пар кооперативи Огепан Линда дістав 100 нагаїв, його син Михайло Линда, уч. 7. кляси ґімназії П. ПІ. в Яворові, 150 нагаїв і раз дістав по лиці так, що ціле лице йому запухло, учневі 7. кляси ґімн. «Рідної Школи» в Яворові Линді, що вже був раз заарештований і випущений по переслухаині на волю, всипали на голе тіло тільки 300 нагаїв, на його життя не покладають ніякої надії, одне слово: коло 100 людей страшенно скатовано. Учителі — дир Мончко Андрій з Наконечного і Ваньчик Михайло з Пору денька втікши, за ними дуже розпитують На гр.-кат. приходстві закватпрували пани «по-ручнікі», заняли цілу хату, і родина пароха міститься в одній кімнатці... Катуючи людей да допитуючи їх, чи читали вони «Сурму», чи підпалювали стіжки, казали: «Пшизнайсен, ск... сину, бо нам ваш ксьондз вшистко поведзял». От.ке, мали на меті звернути ненависть парохіян на свого пароха, який зараз же по приході війська з па-рохії виїхав. На прйходстві вимолотили ввесь овес і пашню, частиною порозкидали по подвіррі, частиною спасли коням. Худобу й коні пароха вигнали зі стаен, а туди поставили свої коні. З громадян передмістя Наконечного отягнено один ваґон вівса контрибуції і на 20- фірах одвезено його до військових магазинів на Личакові у Львові. Крім того, з рабу вали багато дробу. Автом зі Львова приїхало 4 панів майорів і зараз післали на село жовнірів, які отягнули з селян 3 лантухи качок та курей та кілька пак яєць, все це поклали панам майорам доавта, і ті повезли до Львова. З Наконечного улани робили екскурсії До Яворова, там ловили людей та спроваджували до Наконечного бити. Так війт із Молошкович, Михайло Гарасим, кооператор, по сесії війтів вийшов до міста. Тут вхопили його вояки на авто, завезли на Наконечне і страшенно його скатували, а що він е директором Молочарської Районової Спілки в Молошковичах, то бючи його, приговорювали: «Мат сьметанен, маш масло». Суддю Саевича з Яворова заарештовано. Все свідоме громадянство з Яворова повтікало і ховаетьоя. Умундуроваяі кати розпитують про них та погрожують їх родинам, що хочби й місяць прийшлося їм шукати, то їх піймають і скатують. Все те знаю-з реляції очевидців: п. Гриня Терлецьйого, дідича з Милятич, та з листа моєї жінки.

Львів, 8. жовтня 1930. р. о. Михайло Бариляю.

2.

Село Вербів, пов. Перемишляни.

ЗО. вересня ц. р. приїхало до села, як казав війт, 180 поліцаїв. Оточили село навколо, зайняли всі виходи й почали переводити ревізії та нищити людське добро.

У Степана Музички вибили вікна і видерли лутки. Його самого і сина його (22 лі'г) побито. Били палицями. В Василя Куцого повирубали вікна і двері, завалили піч, а його оамого побили. У Дмитра Семчищина, Івановою сина, видерли й повикидали вікна, двері, обдерли дах, порозкидали всі стіжки. B' Миколи Гевки обдергб стріхи, попороз-кидано отіжки, побито його жінку Анастасію. У Гриця Турчина здерли частину стріхи й побили дуже сина йото Миколу, побили до безтями. Били його в місцевій кооперативі, де вія був склепарем. У Степана Турчина все знишено: побито начиння, приготоване на весілля, порозкидано отіжки, обдерто будинки, а його оамого з жінкою, тяжко побито. Бито селян: Миколу Турчина (Федьюова сина) та ще 6 инших.

Побитих селян забрала поліція з собою, щоб їй помагали нищити кооперативу, В кооперативі викинули й порубали вікна, завалили печі, двері порубали, підлоги позривали й покололи, склепове урядження — шафи — порубали й поламали. З 4 нгкаф лишилося 2 й без окла. Знищено трієр.

Людей били, кого тільки зустріли. В дуже багатьох селян зондували на купу все збіжжя та муку, поливали це квасом з огірків або борщем та топтали ногами (Василь Кущій, Дмитро Семчишия, Грннько Білорус і инші).

По приході до села комендант-комісар наказав війтові, щоб село приготовило обід: по курці на дві особи. Зносили по кілька курей до господинь, і ось так ті варили обід.

У священика о. Василя Кушніра розкинули стіжок і розшили верхи двох будинків.

В канцелярії пояснювали, що карна експедиція прийшла тому, що відбуваються підпали й саботажі і що люде не живуть у згоді з урядом. Люде відповіли (між ними й Іван Турчин, радний), що вони льояльні, сповняють