Пацифікація - Автор невідомий

Мене вже двічі відвідували і лапали по приїзді, бо хотіли, видко, нотатки иокон-фіск.увати, та не вдалося. Напиши, прошу тебе дуже, що цікавого. В нас у Львові висадили нашу народню школу князя Льва в повітря. Ми не можна» там іюзпочати збірки на відбудову цієї школи? Це було би скріпленням духа наших громадян у Львові. Також багато напиши про себе.

Нижче подаємо листа І чана Тартинка, управителя дібр у Доб[юполі, біля Занарниці. Лист цей буїв своєчасно друкований по ріжних українських часописах за кордоном.

Було це в четвер 27. вересня ц. р. Я мав по обіді трохи вільного часу та вирішив поїхати до Вишнівчика на почту, бо напевно сподівався одержати- від Тебе листа, якого даремно чекав цілий тиждень. Прн цій нагоді мав я також поговорити телефонічно про деякі господарські справи з братом. Закінчивши листа до Тебе, наказав я запрягти коні, фіра під'їхала, і я, перекинувши плащ через руку, вийшов із хати. Було рівно 4. година по.обіді.

В цей мент над'їхала з-за закруту фіра з шістьма мені -зовсім незнайомими иолі-пнями. Як ТІЛЬКИ НОНII ЗІСКОЧИЛИ З фіри, то ОИІПШІП мене — ЧИ Я 1И: ТсрІШЛЯК. Я ЛІД-тьердн» і запросив їх до хати. Цс були: ноліційний комісар. комендант і чотирьох звичайних полі цаїш. Як лини" ввійшли до хати, то побачили мою руїнницю і спитали, чи маю я на неї дозвіл. Я показав їм потрібний документ. Тоді приступив до мене koni ісар число 813 і, зі словами: «Ти, собачий сину, хочеш Україну!», почав мене бити в лице. Друті поліцаї оточили мене й собі почали бити палицями куди попало. Та було їм цього, мабуть, замало, <5о поклали мене иа підлогу й били далі. Не тямлю, що діялося зі мною, та коли перестали мене бити. Коли я очутився, то був я цілком мокрий, бо вони зливали мене водою. Той самий комісар число 813 наказав мені встати, вмитися та кинув мені стару обгортку, щоби я обтерся. При цьому не бракувало грубої лайки, якого вони частували мене ввесь час. Коли я нарешті знесилений ліг до постелі, почали вони нищити все, шо попало. Побили шиби, розвалили печі в кімнатах і кухні, поламанії меблі, подерли книжки (не виключаючи й польських), порозкидали білизну, одяти й постіль — усе, що попало під руку. Дерли' це все баґнетами, нищили й топтали ногами. Навіть постіль пороли, а пірря порозсипали. Одне слово — нищили все цілковито. Щасливим випадком не попали їм до рук два мої убрання, заховані під сінником: літнє і чорне. Та проте найбільше потерпіло моє хутро, бо сукно вщент порізали.

Коли вже все в помешканні понищили, сіли на воза, яким я хотів їхати до Виш-нівчика, та подалися геть.

Коли мене били, я голосно кричав. Почули це люде, що працювали на полі (рим,-кат. — поляки) й повідомили поліцію в Доброполі, яка зараз же вислала вершників. Ллє вони не доїхали, бо на перехресті доріг стрінулися з бандою, що відїхада від мене. Порозумівалися кільканацять хвилин, потім ті возом поїхали собі далі, а вершники повернули назад.

J це все відбувалося в білий день, у 4 год пополудні в присутносте 20 свідків, які або працювали при машині, або ламали кукурудзу на городі. Всі вони цю подію докладно бачили й чули. По півгодині я трохи очуняв і зараз же наказав запрягати коні. Служниця наклала два мої щасливо врятовані одяги, a мене посадили на фіру, бо сам я не ма^ <ягли й ворохнутиоя.-В останній хвилі давав я ще найпотрібніщі розпорядження, й тоді сталося щось, що не часто в житті буває, а що зворушило мене до глибини. Всі робітниці з цілого села прийшли зі сльозами на очах проводити мене. Я потішав їх, що мені нічого не станеться та що за кілька день верну знову до них, але вони вибухли таким жахливим плачем, що його згук проважав мене аж до Пугача.

їзда була для мене дуже болюча, 'бо я ейдів ніби на голках, але мусів був їхати, бо був певний, що кол и зараз не відїду, то хто зна, чи зможу вирватися коли будь.

На моє щастя з Галича до Залукви, куди прибув я в 4. год. рано, їхав я фіякром та не почував ще тоді такте великих болів.

Д-р Мурлевич приїхав автом коло 9. год. і, оглянувши мене, сказав, що за ввесь час своєї лікарської практики подібного випадку побиття не бачив.

Про мій випадок повідомлено судового радника Шарского з проханням', щоб улаштував судово-лікарську комісію. В першій годині поїхав я з інж. Дубаром до староства, де мене оглянув дуже докладно д-р Облєр у присутносги судової комісії, і з цього списано протокол. Опісля вернули ми до дому.

Залуква, 27. IX. 1930. р. Іван Терпиляк.

23. вересня 1930. р. прийшла карна експедиція державної поліції ч. 8 до Під-гаєць, повітового міста. В 11.30 год. перед полуднем1 ішов я на годину релігії. На вулиці задержав мене поліцай карної експедиції в товаристві місцевого поліцая й забрав з собою до громадського уряду. Тут комісар, що-урядував, заборонив мені відповідати моєю рідною мовою на «апити. Як увійшов я до канцелярії громадського уряду, випровадили на моїх очах старенького урядовця агенції «Дністер», потім почув я його крик.

Комісар ординарним способом накинувся на мене, чому я утік од ревізії. Очевидячки в мене до цього часу не було ніякої ревізії, про що незабаром сам комісар довідався, перевіривши це через поліцая.

Незабаром .прийшло кільканацять поліцаїв, забрали мене й наказали мені вести їх до мого помешкання. В помешканні зажадали видачі протидержавної літератури та зброї! Коли я заявив, шо цього не маю, почали ревізію. Підчас ревізії нищили все, що було в помешканні. Книжки богословської бібліотеки порозкидали по підлозі. Все, що було в кімнаті знищили так, що за годину кімната виглядала на руїну. Нічого не знайшли. Та, поминаючи це, підчас ревізії погрожували палками, прозиваючи мене

У Бюрі «Сільського Господаря» у Львові з 3. X. 1930. по вибуху бомби.

срдин&рлим прізвищами, як: «ти скис... сине, гайдамако, большевіку, подпалячу, бан-дито» і т. п. — Забрали мені кореспонденцію, яку я річниками складав, поклали до течки й наказали мені її нести. Так забрали мене знову до громадського уряду. Течку казали віддати комісарові, а мене відвели до темної келії. За