Пацифікація - Автор невідомий
17.
Лісники, пов. Бережани.В Лісниках трапилося ще одно варварство, якого не поповнювали навіть татарські кочовники. Поліційна орда впала до хати немічного старця, який із давніх да-вен зовсім уже не вставав із ліжка. В тій хаті відбулася наступна сцена: один поліцай із львівського полку спитав старця: «Як вам живеться, дідусю?» «Та якось пхаю біду», кая*е сивий старець, «та де там уже мені старому про життя клопотатися». Тоді поліцай питає: «А як, дідусю,' гадаєте, буде Україна?» А дідусь щиро відповідає: «Бігме, пане, буде». За ці слова старця скатовано. А коли його очу-гили, то на запит польського поліцая: «Чи буде Україна?», старець прошепотів ту саму відповідь, хоч знав, що його знова чекають муки
1S.
Тартаків, пов. Соксиїь.Піймали двох студентів університету Саноцького і Яхимовича та міщанина Тому Віру. Всіх їх страшенно побили, а Віру шаблею рубнули через лице і по голові. В парохіяльнім уряді знищили (подерли) метрикальні книги.
19.
Комарів, пов. Сокаль.29. вересня 1930. р. впали ляхи до села, зігнали людей із поля і при помочі «стшельцув» сортували римо-католиків і греко-католиків, а потім звірячим способом знупгалися над молодими хлопцями. Побили 16 хлопців. Били навіть штахетами з цвяхами. Розвалили читальню, знищили цілком бібліотеку.
Денисів, пов. Тернопіль.23. IX. 1930. р. Дуже тяжко побито начальника громади Івана Вареницю в самії! урядовій канцелярії в Денисові, при чому поламали йому ребра і праву руку. Лежить хорий у загальнім шпиталі в Тер-нополі. Також тяжко побито Миколу Мазепу, а крім нього, побито заступника начальника громади Івана Рибака, громадського асесора Гриця Макогона, Отефана Мазепу, найстаршого в селі, колишнього довголітнього начальника громади, 85-літ-нього Івана Щебгеволока, Василя Кушйі-ра, Василя Михайловсьиого, Володимира Іусанівського, Зенка Дусаиівського. Петра Самицю, Теклю Самицю, а навіть 8-літ-ию дочку Миколи Щебиволока.
21. Купчинці, пов. Тернопіль..22. IX. 1930. р. Дехто з поліцаїв видумував особливіші способи репресій. Асесора громадського, Олексу Росоляка, при-вязали мотузом за шию до воза, і він мусів був так бігти за возом аж до села Денисова, що дорогою мало не задушився. Василя Пастуха вели дорогою і наказали йому голосно кричати: «в сраці .Україна! Окурвий сину не пали стирт», а коли він, примушений вдарами кольб, кричав, то инші били за те, шо в ночі кричить і не дає людям спати. У читальні «Просвіти», наказали голові читальні, Миколі Шкільному, Тимкові Білому і Мирославові Ковалеві дерти і лишити власними рука»уі_ театральну -.'«рдеробу, а потім казали їм надіти на голову театральні перуки, дали їм до уст діточі свиставки й наказали їм приставляти, посмарувавши їм перед тим лиця мастиґсом і пудром: Декому казали робити військові руханкові вправи на австрійську команду «ауф-нідер». Василя Якимишина, що скінчив 4 гімн, кляси й недавно вернув із війська, били в хаті, в сінях і п коморі, при чім казали йому кричати: «я маю Україну в сраці». А коли його стара мати пробі кричала, то її били кольбами.
29. вересня 1930. р. прийшла до села одна скадрона 9. полку уланів із Тере-бовлі. Знищено до тла кооперативу «Надія» та магазини разом із 2-ма філіями, скинувши ввесь мануфактурний, ґалянте-рійиий і споживчий товар на землю, по-лято це все нафтою, оливою й медом та .перемішавши і потоптавши ногами. Шкода становить до 100 тисяч золотих: Управителеві школи, Теодорові Гринькевичеві, наказано винести всі шкільні книжки з бібліотеки на одну купу, а відтак їх підпалено, той стіс книжок горів цілу добу. Того самого ^дня зігнало військо всіх чоловіків із села на громадську площу коло церкви (тих, що не веліли перед тим втік-ти), відділено відділ Луговині®, членів легального товариства, щось із 20 людей, і під проводом поручника побито їх немилосердно, виміривши їм од 50—100 буків по голій спині. Крик і вереск битих невинних хлопців чути було в цілій околиці. Екзекуцію почали з сина управителя школи Гринькєвича, Богдана. Матері, які приглядались тому катуванню, рвали на собі волосся й умлівали. Відтак побитих поставлено вряд і наказано їм робити гімнастичні вправи. Потім запроваджено всіх і замкнено у стайні дідича Льонґарта, де знова всіх побито. Рано 36. вересня і перед вечером збито їх знова нагаями по спині, вимірюючи деяким по 100 буків. Довкруги двора зібралися родини катованих та зчинили страшний плач та голосіння, але всіх розігнано кольбами. Майже всі побиті лежать у гарячці, декому повиривано впрост тіло так, іцо вони не можуть навіть удатися до міста до лікаря.
22.
Вербів, пов. Бережани.20. IX. 1930. Дуже знущалися над хлопцем Дмитром Ха.марем, який належав до івиділу «Лугу». Шість поліцаїв стануло кілька кроків оден од одного й казали Хамареві йти до кожного й голоситися. Він з початку не хотів цього робити, але поліцаї кольбами примусили його. Тоді пін ходив від одного до другого й голо-снвся. Від кожного дістав він кількана-цять разів кольбою або- палицею. Михайла ж Семчипшна, ще молодого хлопця, побили страшенно за те, шо знайшли в нього ріжні вирізки з ґазет. Його били наперед нагаем, а потім кинуїги на землю й били дубовою дошкою, а на кінці обухом сокири по плечах так жорстоко, що він не-може ходити. Також побили жахливо Степана Іваника й Настю Гевку, жінку Миколи. До неї прийшли жандарі й питали, хто вона є? А коли вона сказала, що українка, тоді її вибили, а по тім питали знова, хто вона є і на якііі землі мешкає? Ллє вона знова сказала, що вона мешкає на українській землі й шо в українкою та рішучо заявила їм, що инакше не скаже, хочби її і вбили. Потім ще били її досхочу.
23.
Прилбичі, пов. Яворів.4. X. 1930. р. Після побиття людей на-ложіено на 'Прнлбичі контрибуцію: 100 корців вівса, відповідну кількість курей, гусей та свиней. Все це вивезено кількома десятками
