Походи Богдана Хмельницького. 1648–1654 - Юрій Володимирович Сорока

чого, поєднавши сили з Прилуцьким, Миргородським, Лубенським, Полтавським і Чигиринським полками, висланими Хмельницьким на допомогу обложеному місту, погнали поляків через Бар і Кам'янець все далі на захід, заспокоївшись лише тоді, коли Калиновський і Лянцкоронський влилися до обозу королівського війська у Любліні. Під час цього наступу Кам'янець — Подільський витримав ще одну облогу козацького війська, але встояв і цього разу, виправдавши свою славу непереможної фортеці, котру до цих пір намагалися взяти війська багатьох володарів, але добилися свого лише єдиний раз — у 1393 році це зробив, використовуючи протиріччя серед залоги фортеці, литовський князь Вітовт.

Кордони молодої козацької держави було відновлено. Але на обрії вже поставала заграва Берестецької битви — найдраматичнішого епізоду війни Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої.

Берестецька битва

Hевеличке галицьке місто Сокаль у травні 1651 року преобразилося. Досі тихий і небагатолюдний Сокаль став центром збору багатотисячного польського війська, яке готувалося дати рішучий бій козацтву й повернути втрачені позиції в Україні. Саме сюди, приєднуючись до королівських полків після відпочинку у Любліні, привели своє військо Калиновський і Лянцкоронський. До початку червня формування нового війська було практично завершено, і Ян II Казимир дав команду виступати на Волинь до Берестечка. Цього разу Річ Посполита поставила на кін усе. Кількість війська перевершила всі очікування Хмельницького — король вів 150 тисяч жовнірів і шляхти. І хоча у козацького гетьмана разом з татарами налічувалося близько 200 тисяч бійців, поляки значно перевершували козаків у озброєнні й артилерії.

Похід польської армії від Сокаля до Берестечка відбувся протягом першої й другої декад червня й показав, що шляхта, хоч і зібрана королем у великій кількості, далека від того, щоб називатися організованим і дисциплінованим військом — Ян Казимир і його офіцери прикладали надлюдських зусиль, аби примусити свої підрозділи просуватися так, як личить війську а не розрізненим натовпам озброєного люду. Так за перший день переходу полки, роти й хоругви змогли здолати лише одну милю шляху. А наступного дня взагалі склалася анекдотична ситуація, коли ар'єргард війська тільки починав марш, а авангард вже розташовувався на ночівлю в селі, що лежало в межах прямої видимості від попереднього місця зупинки. Траплялися й інші прикрі для Яна Казимира речі. Надвечір другого дня походу, коли натовпи поляків готувалися до ночівлі, табором пролетіла чутка, що кілька полків кінноти Хмельницького знаходяться зовсім поруч і з хвилини на хвилину вдарять на не готове до бою військо. Сум'яття, яке миттєво утворилося у таборі, перевершило все, що відбувалося досі. Почалася паніка, і кілька великих загонів покинули табір у різних напрямках, причому неможливо було зрозуміти, йдуть вони ворогу назустріч чи просто тікають, рятуючи власні життя. Під час біганини загинуло кілька фірманів з коронного артилерійського обозу і було потрощено десяток мажар з гарматами. І якщо до цього часу Ян Казимир, пам'ятаючи своє високе аристократичне походження, стримувався у репліках, то після цього випадку, як згадували потім очевидці, з його вуст полилася така відбірна лайка, яку ошелешені підлеглі навіть не сподівалися почути у виконанні пана круля. Сум'яття припинилося лише за північ, коли з'ясувалося, що ніяких козаків поруч немає. Табір, котрий гудів немов бджолиний вулик, поступово затих і заснув, про всяк випадок виставивши подвійну варту.

Все ж негаразди переходу було подолано, і польська армія стала табором навпроти військ гетьмана Хмельницького в середині липня. 18 липня почалися перші сутички, котрі незабаром переросли у запеклу битву. Козаки достойно витримували удари поляків, не забуваючи контратакувати, чим завдавали ворогу значних втрат. Одна за одною провалилися кілька спроб поляків взяти штурмом правий фланг, а потім центр козацького табору. Не в змозі побороти ворога у відкритому бою, поляки розпочали шалений обстріл козацьких і татарських позицій, використовуючи свою перевагу в артилерії. І хоча обстріл сильно дошкуляв татарам, те, що відбулося далі, важко пояснити. Спробуємо й ми, проаналізувавши події, зрозуміти, що ж призвело козаків до поразки.

Рис. 2. Битва під Берестечком. Перший етап

За кілька днів після початку битви несподівано для Хмельницького Іслам—Ґерай знявся з табору і повів своїх татар на схід, залишаючи козаків наодинці з польською армією. Очевидно, тут мали місце таємні переговори ханської ставки з командуванням коронного війська. Як і в позаминулому році під Зборовом, хан був не зацікавлений у перемозі Хмельницького і, вірогідно, погодився на зраду, прийнявши в нагороду від поляків щедрі дарунки, а також дозвіл на пограбування українських земель під час повернення до Криму. Козаки отримали першого нищівного удару в спину, адже відхід татар зменшив їхні сили на 40 тисяч легкої кінноти й оголив пагорби, що панували над козацьким табором — на колишніх позиціях Іслам—Ґерая поляки швидко почали встановлювати гармати великих калібрів, з яких незабаром і стали вести обстріл незахищеного від їхнього вогню козацького табору. Другим ударом, від якого українське військо так і не змогло оправитися, стало зникнення з табору самого Хмельницького. До наших днів неясними залишаються обставини, за яких гетьман покинув своє військо у годину, коли був, можливо, найбільш потрібним своїм козакам. Згідно з однією з версій, він поїхав наздоганяти Іслам—Ґерая, щоб умовити його повернутися й виконати свої зобов'язання перед союзниками, але був заарештований ханом і пробув у його полоні кілька днів. Згідно другої версії, Хмельницький полишив табір під Берестечком у зв'язку з родинними негараздами, а саме отримавши звістку, що його дружина Мотрона (за деякими джерелами Олена) зраджує його з лютим ворогом гетьмана — Чаплинським, від якого вона нібито отримувала листи з наказом отруїти Хмельницького, а також з таємним коханцем, управителем гетьманської скарбниці. Вірогідність останньої версії науково не доведена, але й вона має право на існування, позаяк одіозна постать Мотрони поряд з козацьким гетьманом викликала суперечливі почуття як у сучасників Хмельницького, так і в дослідників біографії козацького вождя. Як би там було, командири козацького війська залишилися без гетьмана й підтримки союзників в той час, як поляки несподівано активізувалися й почали вдаватися до досить жвавих дій, спрямованих на негайне захоплення козацького табору. У полках, котрі трималися з останніх сил і за обставин, які склалися, не могли й думати про наступальні дії, почалося тихе бродіння, що згодом переросло у невдоволення старшиною і Хмельницьким. Протягом вечора і ночі, прикладаючи надлюдських зусиль, козаки скоротили