Походи Богдана Хмельницького. 1648–1654 - Юрій Володимирович Сорока

коли Річ Посполита впаде до ніг Хмельницького, Крим отримає могутнього супротивника — козацьку Україну, з якою кримчаки, буджаки і білгородці воювали з давніх — давен. Значно доцільніше, з погляду Іслам—Ґерая, було надавати по черзі допомогу одній або іншій стороні конфлікту й слідкувати за тим, щоб вони продовжували боротьбу між собою, послаблюючи одна одну.

Саме за такого стану речей Хмельницькому довелося приймати нелегке для себе рішення: знімати осаду Збаража чи продовжувати її, ризикуючи опинитися між молотом і ковадлом у випадку, коли на допомогу Вишневецькому підійде Ян Казимир. Після недовгих роздумів гетьман вирішив виступати назустріч Яну Казимиру, залишивши під Збаражем незначні сили — знекровлена залога міста не потребувала значної опіки. Зустріч з військом короля відбулася за кілька днів під містечком Зборів, яке знаходиться на 120 кілометрів західніше Збаража. Козацькі полки з маршу вступили в бойовий контакт з поляками, що якраз були зайняті переправою через річку Стрипу, і почали тіснити королівські хоругви. Не в змозі оговтатися після такого раптового нападу, поляки вже не могли диктувати своїх умов на полі бою. Втративши близько 4 тисяч жовнірів, Ян Казимир відступив за Стрипу й наказав будувати табір. Наступні кілька днів стали для короля, напевне, найважчими у житті. Татари Іслам—Ґерая почали атакувати королівський обоз так завзято, що скоро були в таборі, й життя самого короля повисло на волосинці — від розгарячених битвою нукерів Іслам—Ґерая його врятували лише шалені контратаки німецьких ландскнехтів, котрі охороняли королівську ставку. Ян Казимир був змушений вступити у принизливі для себе переговори, у яких він досить швидко досягнув домовленості з ханом, чого і можна було очікувати з огляду на вищенаведені причини. Хмельницькому не залишилося іншого виходу, ніж підписати з поляками угоду, що отримала назву Зборівської.

Згідно з нею козакам дозволялося мати реєстр у 40 тисяч, усі учасники повстання підлягали високому королівському прощенню за участь у війні проти Речі Посполитої; православний київський митрополит отримував місце в сенаті на рівні з католицькими єпископами. Крім того, усі державні посади у Брацлавському, Чернігівському й Київському воєводствах відтепер мали бути зайняті лише православною шляхтою. Сама територія цих воєводств була піддана козацькому самоврядуванню, де не розповсюджувались повноваження польських урядників, і звільнена від розташування коронного війська. Отже реальна влада тут цілковита переходила до Богдана Хмельницького і його генеральної старшини. Проте, не дивлячись на великі досягнення на шляху до незалежності, Зборівський договір лише формально визнавав козацьке управління південно — східними територіями Речі Посполитої. Крім того, він не задовольняв потреб українських селян, що воювали разом із козаками. Як виявилося пізніше, місцева польська шляхта і римо — католицьке духовенство, які в результаті договору втрачали свій вплив та власність в Україні, не збиралися виконувати його умов. Пани, що втекли після козацьких перемог, отримували право повернутися і відновити свої майнові права на землях, политих кров'ю вояків — українців, що вони й робили, не втрачаючи зручної нагоди. Польські магнати почали відновлювати старі звичаї в межах своїх маєтків. Полетіли непокірні голови покозачених селян, знову з'явились шибениці на панських фільварках.

Такі події, звичайно, не могли не потягти за собою наслідків — поспільство України було тепер далеко не таким спокійним, як до весни 1648 року. Хвиля народних повстань прокотилася Україною, примножуючи довгі списки люду, що його забрала війна. Посипалися шишки у тому числі і на голову Хмельницького — дехто пошепки, а дехто й у повний голос почав говорити про зраду гетьмана. Так продовжувалось від невдалого для козацького війська серпня 1649 року, коли було підписано Зборівський трактат, протягом осені і частини зими. А на початку лютого 1650 року під Хмельницьким ґрунт захитався досить серйозно — на Запоріжжі почався відкритий виступ проти гетьманської влади. Січ, котра виплекала Хмельницького і дала йому в руки булаву, заговорила про неспроможність подальшого перебування на гетьманстві людини, котра допустила до того, що ляхи повертаються на Україну і карають на смерть тих, хто під орудою Хмельницького ще зовсім недавно очищував ту саму Україну від лядської пошесті. І хоча окремі невдоволені гетьманом існували й раніше, як це буває при будь — якому режимі, Богдан Зиновій з усією серйозністю віднісся саме до цього виступу. Адже він спалахнув не де — небудь, він відбувався на Січі, у тому місці, де не звикли підкорятися панові і старшині, а за найменшого приводу галасували опальному гетьману: «не способен!» І ніхто не міг позаздрити такому гетьману. Згадати хоча б трагічну історію гетьмана Неродича — Бородавки, страченого власними козаками у 1621 році під Хотином за прорахунки у командуванні військом.

Якби там було, а Хмельницький зміг дати раду бунтівникам. Після швидкого рейду кількох козацьких полків на Запоріжжя непокірні були заспокоєні, а голова нерозумного отамана Худолія, котрий мав необачність оголосити себе гетьманом Війська Запорізького, скотилася з закривавленої плахи серед січового майдану. Тим часом Україна летіла до наступних бойовищ за визволення від польського панування.

Трагедія у Красному
Оборона Вінниці

Як того і варто було очікувати, у наступному році війна польської корони з непокірною Козацькою республікою продовжилась. Зборівська угода не змогла задовольнити жодну із сторін конфлікту. Шляхта, яка, згідно з положеннями договору, поверталася у свої колишні маєтки на Поділлі, Брацлавщині і Черкащині, зустрічала шалений опір покозаченого селянства, яке нещодавно перемагало шляхетних панів, знаходячись під стягами Хмельницького, а тепер фактично було вимушене повертатися під владу панських урядників. Не збирався дотримуватись положень Зборівського трактату й Хмельницький. Так, не звертаючи увагу на те, що йому було дозволений реєстр у 40 тисяч козаків, гетьман встановив його кількість у 50 тисяч козаків під своєю булавою. Крім того, додав ще 20 тисяч козаків під формальним командуванням свого старшого сина Тимоша. Не зупинившись на цьому, Богдан дав змогу не повертатися під владу шляхти ще 120–150 тисячам покозачених селян, дозволивши їм поступити на службу до реєстрових козаків у якості підпомічників. Слід зауважити, що така кількість козацького реєстру не могла не позначитися на настроях шляхетного панства, у котрого нахабно відбиралися дармові робочі руки — в середині XVII століття кількість населення східної частини України оцінювалася приблизно в один мільйон осіб.

Побудована Богданом Хмельницьким Гетьманщина швидкими темпами почала набирати вагу у світі як сильна й незалежна держава. Військово — адміністративний устрій Гетьманщини був досить прогресивним