Походи Богдана Хмельницького. 1648–1654 - Юрій Володимирович Сорока
Та Хмельницький і не думав очікувати на відвідини польського війська, сидячи у Києві. Як тільки йому доповіли про перші сутички на подільсько — волинському кордоні, гетьман почав діяти. Полкам, що минулого року так переможно закінчили свій похід за волю і незалежність України, був відданий наказ до збору, і вже 31 травня армія гетьмана, до якої згодом приєднався й Іслам—Ґерай, рушила на захід, дорогою приймаючи до своїх лав тисячі й тисячі охочих приєднатися до боротьби — розійшовся Україною універсал Хмельницького, у якому той закликав народ до війни проти Польщі. Україна в черговий раз запалала вогнем справедливого гніву, кинувши відблиск цього вогню й на сусідів — піднялася хвиля народних повстань і у князівстві Литовському, забурлила бунтом Білорусь.
Між тим події розгорталися все швидше. Вже в середині червня Брацлавський полк, яким командував Данило Нечай, зустрівся у боевому вітанні з хоругвами Адама Фірлея і Станіслава Лянцкоронського в районі Меджибожа. Битва, котра відбулася тут між брацлавцями і польською кіннотою, довела перевагу козаків, тож Фірлею і Лянцкоронському не залишилося нічого іншого, як, рятуючи рештки війська та власного гонору, відступати на захід до Збаража, де вони мали поєднати свої сили з князем Вишневецьким, а також із князями Заславським і Корецьким.
Пастка під назвою Збараж прийняла коронне військо в середині червня 1649 року, а 29 червня Богдан Хмельницький, який прибув туди з основними силами, розпочав облогу фортеці. І хоч поляки встигли досить добре укріпити Збараж, відступати Хмельницький не мав наміру. Теплої літньої днини 10 липня загальний штурм Збаража нарешті розпочався. Полки почали насуватися на польську лінію оборони з усіх чотирьох напрямків. Покинувши коней у коші, до них приєдналися й татари, котрих цього разу очолював сам Іслам—Ґерай. Він вирішив власною персоною бути присутнім під час битв, які обіцяли за своєю жорстокістю набагато перевершити Жовті Води і Корсунь. Тепер кількість військ була на порядок вищою, а неприязнь козаків і поляків давно переросла у відверту ненависть. Пам'ять людей по обидва боки фронту зберігала минулі бої, поразки і перемоги, вбивство тими, хто перебував тепер у ворожому таборі, своїх друзів та рідних.
Протягом липня козаки тричі йшли на генеральний штурм фортеці, щоправда вони не змогли досягти переламу в облозі. Збараж був першокласною фортецею, а князь Вишневецький, у руках котрого, фактично, знаходилося командування її обороною, був досить талановитим полководцем. Втрати козацького війська під Збаражем були вкрай важкими. Сотні українців віддавали свої життя, але фортеця трималася. Звичайно, успіхи у Хмельницького були, так периметр оборонних споруд фортеці за період від 1 липня до 8 серпня зменшився не менш ніж у десять разів, як і гарнізон цитаделі, що його викошували козацькі кулі, голод і хвороби. Але навіть такі успіхи не влаштовували Хмельницького, армія якого була скована під Збаражем силами поляків, котрі у рази поступалися його власним. Нарешті після сумнозвісного останнього штурму 6 серпня, під час якого загинув полковник Морозенко і, згідно інформації деяких джерел, було важко поранено майбутнього полковника й наказного гетьмана Івана Богуна, Хмельницький вирішив змінити тактику і припинити втрати серед свого війська. Він віддав наказ насипати високі вали й зробити вищими раніше захоплені у ворога бастіони. На них зайняли своє місце гармати, котрі й почали вдень і вночі обстрілювати поляків, сіючи смерть у знекровленому попередньою осадою місті. Тепер польському гарнізону стало зовсім скрутно. Обстріл був настільки щільним, що, як пише один з учасників захисту Збаража, «неможливо було палець висунути, аби у нього не влучила ворожа куля». Фортеця, котра протягом довгого часу витримувала штурми потужного козацького війська, захиталася.
Проте Богдан Хмельницький так і не отримав можливості увійти у Збараж на чолі своїх полків. Такому розвитку подій сприяла ціла низка обставин. Насамперед це було посполите рушення, що його, зібравши нарешті, повів на Хмельницького сам король Ян II Казимир. Причиною походу короля на допомогу осадженим у Збаражі стала поява у резиденції Яна Казимира шляхтича на ім'я Скшетуський. Цей пан, переодягнувшись у селянський одяг, зміг щасливо для себе оминути козацькі чати під Збаражем і доніс до короля звістку про становище, у якому перебувала знесилена облогою фортеця. Назустріч Хмельницькому, руки у якого були зв'язані облогою непокірного Збаража, вирушило п'ятдесятитисячне військо. Крім того, поляки продовжили спроби погіршити позицію гетьмана зсередини, так нічого й не навчившись на гіркому прикладі пана Смяровського. З подачі сейму було оголошено, що Хмельницького усунуто з посади гетьмана, а на його місце призначено якогось Забужського, зрадника, котрий перебіг від Хмельницького до поляків ще минулого року під Пилявцями. За голову Хмельницького було оголошено нагороду в 10 тисяч злотих, а універсали, що їх король щедрою рукою розсилав Україною, закликали селян зректися свого гетьмана, гарантуючи їм прощення минулих гріхів і спокійне й заможне життя під милосердною королівською рукою. Тривожні чутки надходили до Хмельницького і з Литви. Там вірний гетьману полковник Кричевський вів нерівну боротьбу з князем литовським Янушем Радзивіллом, полки якого рвалися в Україну, позбавлену можливості захищатися у зв'язку з відсутністю там війська. І останніми у переліку, проте не останніми за значущістю, стали непорозуміння між Хмельницьким й Іслам—Ґераєм, котрий все голосніше висловлював своє невдоволення діями Хмельницького. Хан був занепокоєний перемогами свого союзника і тим, що у разі,
