Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба - Колектив авторів
Окремі слов’янські поселення знаходились і за Сулою: Переволочна — у гирлі Ворскли, Лтава — на Ворсклі, Хорол — на однойменній річці, Донець — на Сіверському Дінці. Вони були засновані вже в XI ст., коли руські дружини досягли значних успіхів у боротьбі з половцями. Слід відзначити, що жодна з давньоруських земель не зазнавала стільки нападів і спустошень, як Переяславська.
Рис. 19. Скарб срібних прикрас XII—XIII ст.
Як і на півдні Київської землі, на переяславському степовому порубіжжі осідали тюркомовні племена: торки, берендеї, турпеї. До наших днів на Переяславщині збереглися назви, які свідчать про проживання тут чорних клобуків. Це назви сіл Велика і Мала Каратуль (те ж саме, що і каракалпаки — чорні шапки), р. Карань та ін. На Дніпровському узбережжі Переяславщини жили турпеї, а в містечках на Трубежі — Бронькняжі і Баручі — торки. Бронькняж знаходився на північно-західній околиці сучасного м. Пристроми Переяслав-Хмельницького району Київської області, на правому корінному березі Трубежа. Збереглись залишки городища і великого посаду. Баруч знаходився на місці сучасної Баришівки Київської області. Залишки городища збереглись і нині.
Центр князівства — Переяслав був зручно розміщений неподалік від Дніпра, при впадінні р. Альти в Трубіж. Місто згадується вже на перших сторінках літопису. У XII — першій половині XIII ст. Переяслав перетворився на одне з найбільших південноруських міст, став першокласною фортецею, яка відігравала визначну роль у боротьбі Русі з кочовиками. Крім відносно невеликого, але дуже укріпленого замку, розміщеного на підвищенні між річками Альтою і Трубежом, Переяслав мав величезний посад, обнесений могутньою оборонною стіною завдовжки близько 3,6 км. Половці, які часто нападали на Переяславську землю, жодного разу не змогли оволодіти її стольним містом.
На схід і південний схід від Переяслава, починаючи від заплави Дніпра, проходили високі земляні вали. Перший — «Великий вал» — перетинав дорогу на сучасну Золотоношу і простягався до сучасного села Строкова, а далі — до р. Супою, другий — «Малий вал» — проходив паралельно першому на відстані близько 10 км і також повертав у напрямку р. Супою. Ці вали згадуються в літопису під 1095 р., коли половецькі хани Ітлар і Китан прибули до Володимира Мономаха просити миру, а також під 1149 р., коли Юрій Довгорукий вирушив на Київ. «И стоя 3 дни у Стрякве, а четвертый день поиде от Стрякве мимо городъ, по зори, исполцився, и ста межи вал ома».
Переяслав був одним із провідних церковних центрів Русі, на що вказують не лише літописні повідомлення, але й залишки фундаментів численних культових споруд. У перший половині XII ст. юрисдикція переяславської єпископи поширювалась також і на Смоленську землю. Єпископський замок — палац поруч з Михайлівською церквою — свідчить про чималі багатства переяславської єпархії. Археологічні дослідження у поєднанні з літописними даними показують, що Переяслав був великим економічним центром з високорозвинутими ремеслом і торгівлею.
Навколо Переяслава розміщувались князівські феодальні двори, села і замки. Літопис називає серед них князівський Красний двір, села Стряків, Кудново, Мажево, Янчино, місто Устя. Останнє знаходилось при впадінні Трубежа у Дніпро і займало невелике підвищення на його правому березі. Місто Устя було дніпровською пристанню Переяслава, а також сторожовою заставою на Зарубському броді через Дніпро.
На північно-західному рубежі Переяславської землі стояла відома фортеця — Остерський Городець, однаково важлива як для Києва, так і для Чернігова. У XII ст. Остерський Городець відігравав помітну роль у боротьбі претендентів за Київ. 1152 р. Ізяслав Мстиславич, для того щоб позбавити своїх противників міцної фортеці, зруйнував укріплення Остерського Городця, чим позбавив його стратегічного значення. Наприкінці XII ст. (1195 р.) укріплення і церква Остерського Городця були відновлені Всеволодом Суздальським, який надіслав туди свого тіуна Гюрю.
На Трубежі літопис згадує містечка-фортеці Баруч і Бронькняж, на Удаї — міста Прилуки, Переволока, Полкостень. Найбільше міст Переяславської землі розміщувалось на Сулі, яка слугувала південно-східним кордоном давньої Русі. За своїм характером це були насамперед фортеці, але деякі з них (Лубни, Жовнін, Воїнь та ін.) мали важливе значення і як великі торговельно-ремісничі центри.
Воїнь, розміщений у гирлі Сули, упродовж майже трьох століть стояв на сторожі південних рубежів Русі. Місто, площею 28 га, поділялося на замок і посад. Замок був оточений могутньою стіною, що складалася із поставлених в ряд зрубів, засипаних землею. Над городнями знаходились забрала, а під валом проходив глибокий рів. Воїнь мав укріплену гавань, куди заходили торгові судна, що проходили по Дніпру. Значну частину жителів міста складали воїни. Населення займалось також ремеслом (тут виявлено ковальські, слюсарні, деревообробні та інші інструменти), торгівлею (під час розкопок знайдено багато привізних предметів) і сільським господарством (про це свідчать сільськогосподарські знаряддя та остеологічні рештки). Вірогідно, і всі інші міста Посульської оборонної лінії мали аналогічну структуру і різнились лише в деталях.
Про характер таких міст, як Лутава, Голтав, Хорол, які виникли в XII ст., сказати щось певне важко, оскільки вони недостатньо досліджені археологами. Можна лише стверджувати, що їх поява пов’язувалась з успіхами наступальної антиполовецької боротьби.
Політична історія
Порубіжне положення переяславської землі змушувало її князів бути активними учасниками, а часто й ініціаторами боротьби з половцями. Серед них особливо вирізнялись Володимир Мономах, його син Ярополк і особливо Володимир Глібович.
Син Володимира Мономаха Ярополк займав переяславський стіл з 1113 по 1132 р. Головним в його діяльності в Переяславі було укріплення кордонів своєї землі. У 1116 р. він оволодів смоленським містом Друцьк, полонив його жителів і переселив їх на порубіжну Сулу, де побудував для них фортецю Жовнін. За наказом Мономаха Ярополк здійснив переможний похід у Степ і загарбав три половецьких міста — Сугрів, Шарукань і Балин. Із походу Ярополк привів полонянку, дочку яського князя, яка стала його дружиною.
У 1125 р., довідавшись про смерть грізного Мономаха, на
