Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

  - Ну, припускаю, що так, - дещо обережно та спантеличено відповіла донька професора історії. – Мені здається, чи Ви справді намагаєтеся щось від мене приховати з мого минулого? Все ж таки, що сталося у минулому?

   - Запитай у своєї мами. А якщо вона не розповість, то приходь до мене, але вже після того, як закінчиш навчання у тих дурних амазонок. До речі, якщо вони тобі не подобаються так само, як і мені, то можеш їх залишити. Навіть якщо твоя бабуся та мама будуть незадоволені. Якщо виженуть з дому, то приходь до мене.

   - О, Ви – дуже добрі до мене, - вклонилася Андромеда, розмірковуючи над тим, чи «дружина мафії» не хоче розчленувати її та продати на органи. Але вона відкинула цю думку, бо пані Кан їй здалася дуже приємною людиною, яка радше дбає про своїх рідних, ніж про гроші.

   - Ну я теж переслідую свою мету. Не лякайся, я не торгую органами інших людей. – Як вона знала про мої думки?! – Але ти змусила мою дитину нарешті посміхнутися.  Я тебе дуже прошу, якщо Ра Он щось зробить, що засмутить, чи розізлить тебе, дай їй шанс все виправити.

   - Ви вирите, що людей можна змінити? – Не повірила своїм вухам Амі.

   - Людей не можна змінити. Але люди - доволі дурні, і їм потрібні другі шанси. Я завжди даю другий шанс, але не третій. Тож, дай моїй Ра Он другий шанс. Ну, тобто можеш на неї образитися, накричати, чи навіть стукнути, але дай їй другий шанс. Якщо вона і його змарнує, то можеш вчиняти, як вважаєш за потрібне.

   - Я дуже люблю Ра Он, - посміхнулася Андромеда. – Тож, їй, я дам другий шанс.

   Ра Он стирчала на даху готелю та дивилася на нічний Київ. Картинка була гарна, але дівчина її не помічала.

  Вжих! І на даху дорогого готелю з’явилася Андромеда на шиї якої була дорогоцінна пектораль. Ра Он побачила подругу та кинулася до неї, та обійняла перелякану Амі.

   - Нарешті! - Пояснила панна Кан. – Ти як? Все добре? -  Андромеда неохоче кивнула. Її ніздрі лоскотав запах мила Ра Он з трояндовим запахом. - Я хвилювалася, чи все з тобою добре. Треба було телепортуватися разом із тобою.

  - То чому не телепортувалася?

  - Через той дурний Магічний Інтерпол. Одну телепортацію вони навряд би засікли, а от дві - висока ймовірність, що помітили б. І зателефонувати я не могла, бо поки тут висока шишка з МІ, зв’язку майже немає. Пішли, Радомир та Веста теж хвилюються. – Ра Он потягнула Андромеду до сходинок униз, а тоді різко зупинилася, Амі ледь встигла загальмувати. – А чому пектораль на тобі?

   - Твоя мама сказала, що вона – ніби безпечна. А через телепортацію я могла її загубити.

  - Зрозуміла, - кивнула спадкоємиця двох культур та потягнула доньку професора до бібліотеки. Там вона встановила таймер, щоб час у бібліотеці був окремо від їхнього світу.

   - О, Роді! – Радісно кинулася до Андромеди Веста, а тоді оговталася, - Ра Он місця собі не знаходила. Ти як?

   - Завдання виконано, - зняла з себе пектораль донька професора та поклала на стіл. Радомир їй радісно посміхнувся. А дві інші дівчини уважно вивчали витвір стародавнього мистецтва.

   - Дивно, - сказала Ра Он, - вона ніби магічна, але я думала, що магічні сили чаклунки Ія мали б бути сильніші.

  - Я теж, - додала задумлива Веста. – Але відчуваю, що вона - цінна.

  - Так і є, - і Андромеда розповіла про підслухану розмову. Щоправда, вона не уточнила, що в ту мить сиділа у шафі разом з малознайомим хлопцем.

   - Отже, якщо це не сили чаклунки Її, на неї все одно хтось полює, - задумливо сказав Радомир. – Зараз дізнаємося чому.

    - Я тобі забороняю! – Верескнула Веста. – Ще не вистачало, щоб ти знову впав у кому! Я тоді не сидітиму над твоїм ледь дихаючим тілом!

  - Не хвилюйся, я посиджу, - заявила Ра Он. Амі стало цікаво, чи це вона так турбується про Весту, чи сама закохалася в Радомира. – Що?! – Додала вона, коли Веста подивилася на неї так, ніби хоче живцем вирвати печінку. – Хлопець має закінчити своє завдання.

   - Ра Он - абсолютно права, - кивнув Радомир. – Шкода, я дивився на ту пектораль через призму погляду меча, тож не впевнений, чи вона схожа на цю, чи є нею. – Він взяв пектораль в руки, поки дівчата перелякано на нього дивилися. І… нічого. – Люба, пектораль, мені всі розповідають про свої біди, печалі та таємниці. Чи не хочеш і ти мені щось розповісти?

    За мить, пектораль засяяла, а Радомира якоюсь силою потягло в інший бік бібліотеки. І він би там впав на підлогу, якби Ра Он не встигла начаклувати йому матрац.

   - Ну і сиди з ним сама! – Кинула Веста панні Кан та кинулася перевірити хлопцеві пульс, коли Ра Он схопила її за руку вище ліктя.

   - Не чіпай його, поки він у трансі, бо ще гірше зробиш.

   Андромеда зрозуміла, що цей, і так жахливий день, може стати ще гіршим. Втім, пектораль згасла, а Радомир втомлено присів, потираючи скроні.

   - Вона на декілька століть молодша за пектораль чаклунки Ія. Вона про неї чула, бо належала королеві-шаманці, яка начакловувала потрібну погоду: хорошу для врожаю та погану у разі нападу ворогів. І та шаманка жалілася, що немає таких потужних сил, як Ія.