Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

   В середині футбольного тайму, коли рахунок на табло став один-нуль, Андромеда запустила фальшиве відео, а Ладислав забрав магічну кулю, яку Амі дали друзі, та кинувся до стенду з пектораллю.

   - Якщо завиє сирена,  - сказав він доньці професора історії, - заховайся за диван. Навряд, вони шукатимуть тут.

    Зараз він сподівався, що пані Удача йому допоможе, та поклав ту магічну штукенцію на скло, що ховало пектораль від пилу та недоброзичливих відвідувачів музею. Приміщенням прокотилася магічна хвиля, яку відчула Андромеда, але не відчули охоронці. Бо саме цієї миті команда, на яку вони поставили половину своєї заробітної плати, пропустила другий гол.

  Під дією магічної штуки, скляна коробка виплювала пектораль прямо в руки здивованого Ладислава, а сама магічна штука задоволено вляглася на подушку та набула подоби пекторалі.

   Двері кабінету директорки музею відчинилися, і Амі смикнулася. Але це був лише Ладислав, який тримав у своїй руці пектораль.

   - Моїх слідів не залишилося? – Поцікавився хлопець.

   - Ні. На записах лише порожні зали. Ой! А як ми виберемося звідси?! – Верескнула Андромеда.

  - Саме тому, у справах з пограбування… вибач, з підміни експонату музею, і слід звертатися до мене. Бо я – мізки деяких наших операцій. Якщо ти не помітила, то це вікно – відчинене. І це дуже нерозважливо з боку директорки. Але якщо ти прибереш камери з вулиці, ми спокійно з нього спустимося униз.

   - Ми ж на другому поверсі! – Верескнула донька професора.

  - Ну я ж не цілковитий довбань! Ось, - він витягнув з сумки доволі товсту мотузку, що радше нагадувала канат. – По ній я тебе спущу униз, але тобі доведеться ніби «з’їхати» по трубі, що спускає водостік. А мотузка підстрахує тебе, щоб ти завчасно не впала. Не бійся, я тебе не впущу. – Дівчина у цьому дуже сумнівалася.

   - А ти сам?! Ми ж не можемо залишати мотузку прив’язаною до чогось у кабінеті.

  - Звичайно не можемо. Тебе на мотузці спущу я. А сам спущуся тією трубою для стоків води. Якщо визирнеш з вікна, то побачиш її ліворуч від вікна. Мабуть, в минулому житті я був кішкою.

  - Як ти про неї, тобто трубу, знав? – Верескнула дівчина.

  - Я ж вже казав, що коли я організовую такі операції, то все прораховую наперед.  Тож, якщо не хочеш, щоб ми тут застрягли до ранку, організуй нам гарне відео для відходу, я бачив, що камери є й назовні.

  Андромеда кивнула та взялася до роботи. Ладислав, тим часом, перевірив, чи вони нічого не забули тут, в якості небажаних доказів проникнення.

  Коли відео було готово, хлопець почепив на шию здивованої доньки професора пектораль.

   - Це, щоб ми її дорогою не загубили. Але якщо побачиш, що хтось наближається, одразу її кидай якнайдалі від себе.         - Амі кивнула.

    Він обв’язав мотузку навколо її талії. А дівчині здалося, що коли він це робив, він наклав якесь заклинання. Вона не відчувала магію, але іноді, коли її брат накладав заклинання, чи коли Ра Он розірвала мотузку в підвалі, Андромеда ніби чула луну від тих заклинань. Хоча, можливо, вона все це вигадала вже постфактум. Запитувати вона не стала.

    Веста у кімнаті Андромеди та Ра Он нервово ходила туди-сюди, сюди-туди.

  - Що тебе так непокоїть? – Не втрималася Ра Он, яка сиділа по-турецькі на своєму ліжку.

   - Андромеда. Коли я на неї перетворилася, то відчула себе такою самотньою і нікому непотрібною, що хотілося накласти на себе руки. Я іноді теж почуваюся самотньою, але не настільки, - вона смикнулася. - Чому це сталося? Ми ж рідко відчуваємо емоції тих, на кого перетворюємося.

   - Мабуть, у вас є певний емоційний зв'язок. Можливо, через те, що ваші мами у юності дружили. – Веста вирячилася, а Ра Он, зрозумівши, що бовкнула зайве додала, - я цього не знаю, а лише припускаю.  Але якщо ти так піклуєшся про Андромеду, то просто будь її подругою.

   - Але їй подобається Радомир! Він і мені подобається, - додала вона так, ніби стидалася цього. – Але заради Андромеди я можу від нього відмовитися. Бо вона - дійсно дуже нещасна.

   - Дитино, - сказала панна Кан, - ми всі маємо думати про інших і не бути егоїстами, але жертвувати своїми почуттями заради інших це – трохи перебір. Тобто, - додала вона, - якщо Долею Радомир призначений Андромеді, то він все одно не зверне увагу на тебе. А раптом, він – твоя Доля? Тоді, намагаючись підтримати подругу, ти самоусунешся від своєї справжньої Долі, і ви втрьох тоді будете нещасні. Зауваж, я не кажу, щоб ти підставляла Андромеду, чи робила їй капості. Просто нехай, все йде так, як є і як підказує тобі серце. А якщо тобі зізнається хлопець, який тобі не подобається, а ти випадково перетворишся на нього та відчуєш його біль? Ти готова стати його обраною?

  - Я, - здригнулася Веста, - схоже готова пожертвувати своїми почуттями, але не здатна терпіти поруч того, хто мені не подобається. Добре, нав’язуватися я Радомиру не буду, але і не вдаватиму з себе Крижану Королеву щодо нього. Втім,  якщо він запросить мене на побачення, чи не свідчитиме це про те, що він – легковажний?

   - Наскільки я зрозуміла,- сухо сказала Ра Он, - він поки що запросив Андромеду на ділову зустріч. І жодних романтичних обіцянок між ними не було. А зараз вибач, я піду на дах, чекати на мою подругу. Якщо можна, я там побуду сама, бо коли я нервую, я надаю перевагу усамітненню. А ви з Радомиром ще раз перевірте той переклад. Щось мені тепер здається, після лекцій Магічного Інтерполу, що ми десь напартачили.